Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

96

Україна — не спадкова монархія, і влада в ній не приватизована!

З сумом доводиться констатувати, що Україна все глибше занурюється в трясовину системної кризи. Незважаючи на оптимістичні запевнення виконавчої влади про якісь позитивні економічні зрушення на макрорівні, на рівні щоденного життя їх зовсім не помітно. Держава стає банкротом, люди бідніють і вимирають.

Я не належу до тих, хто вважає, що криза в Україні мало не свідомо спричинена виконавчою владою. Більше того, я переконаний, що це не так. Уряд і Президент, напевно, почувалися б значно комфортніше, коли б Україна була заможною і процвітаючою країною. їхня біда не в тому, що вони не хочуть, а в тому, що не можуть. їхні управлінські дії — хаотичні і безсистемні, реформи не йдуть не тому, що їх гальмує або заважає їм Верховна Рада, а в тому, що невизначеним залишається їх економічний і політичний зміст. Курсу реформ, по суті, у нас немає, дпановні колеги. Є лише декларації вірності ринковому шляху розвитку, а це — різні речі. В дійсності маємо базар, і то поганенький.

Нещодавно в Національній академії наук України відбулося обговорення Програми розвитку України до 2010 року. Зрештою, обговорювалась не сама Програма, якої в завершеному вигляді ще немає, а її інтерпретація у виконанні моїх шановних колег — академіків В. Гейця, І. Кураса і професора О. Белова. За визнанням В. Гейця, котре згоден підтвердити і пан В. Пустовойтенко, програма ця є більшою мірою політичним, ніж еко-

97

номічним документом. Як відомо, раніше з ініціативою вироблення для України довгострокової Програми розвитку до 2015 року виступив Голова Верховної Ради Олександр Миколайович Ткаченко. Очевидно через деякий час нам доведеться познайомились із цією Програмою. її готує група провідних економістів України. Не знаю, буде ця друга Програма краща за першу чи гірша, але твердо переконаний, що для однієї України двох директивних програм розвитку забагато.

Вже сам факт їх термінової розробки двома різними структурами влади засвідчує неблагополуччя в нашому гетьманстві. Коли б виходили не з амбіцій, а з інтересів народу України, тоді б, напевно, напрацювали єдину Програму нашого розвитку. Нині ж маємо елементарне змагання за публічну першість.

Цікаво, що всі програмні розрахунки до 2010 року виходять із прогнозів демографів, що Україна на той час втратить ще З мільйони і її демографічний потенціал становитиме 47 мільйонів чоловік. На моє запитання, навіщо нам така Програма, котра не зможе зупинити вимирання України, Валерій Геєць відповів, що зменшення демографічного потенціалу не пов'язано безпосередньо з економічним розвитком України і добробутом населення. Дивно, але подібну сентенцію мені вже доводилось чути із вуст деяких наших націонал-патріотів. Поступово вона стає домінуючою ідеологією нашого життя. В складі тоталітарної держави українці вимирали від голоду, а в незалежній Україні просто не хочуть самовідтворюватись. Отак. З жиру бісяться. Отже, згідно з Програмою 2010 року, жити ми з вами, шановні колеги, будемо добре, але недовго.

Ще однією сумнівною ідеологемою в незалежній Україні стала теза, згідно з якою труднощі, які ми переживаємо, є закономірною платою за наше тоталітарне минуле і незалежність. Це особливо цинічно чутно з вуст наших провідників, які добре знають, що Польща, Чехія, Прибалтика і навіть Китай не платять так дорого за відмову від свого тоталітарного минулого і набуття незалежності. Чому ж ми повинні платити за це? Цілком очевидно, що це є просто незграбна спроба виправдати свою структуротворчу нездатність.

Традиції зобов'язують «Громаду» обрати однією із ділянок своєї опіки освіту, науку і культуру. Становище тут просто трагічне. Погіршилися умови для здобуття учнями повної середньої освіти. Швидкими темпами іде ліквідація профтехучилищ, дошкільних і позашкільних закладів. З року в рік зривається випуск підручників і навчальних посібників. В особливо складних умовах перебуває сільська школа. Сьогодні на майже 30 тисяч населених пунктів припадає лише 15 тисяч шкіл. Додайте сюди аварійність будівель, багатомісячні заборгованості по зарплаті

98

вчителям, і картина нашої освітньої справи буде цілком образною. Ситуація, практично, така, як була в царській Росії: одна школа на два села.

Не більш відрадною є ситуація у сфері науки. Відсутність будь-яких умов для розвитку фундаментальних досліджень змушує наших спеціалістів шукати кращої долі за кордоном. За підрахунком статистів, з незалежної України виїхали 5 тисяч науковців вищої кваліфікації. Ми все більше і більше перетворюємося на інтелектуальний додаток до розвинених країн Заходу.

Я не знаю, яке місце посідають освіта і наука у Програмі до 2010 року, але якщо воно таке, як у нашому бюджеті-99, то можу впевнено сказати, що Україна ніколи не подолає кризи, бо нерозуміння виконавчою владою фундаментального значення для економічного прогресу освіти і науки просто вражає. Адже маємо досвід розвинених країн. їх швидкий розвиток відбувся завдяки потужному інвестуванню в ці сфери. Ми ж дали на фінансування науки до 0,5% від ВВП, чим перетворили наукові установи в такі собі відділи соціального забезпечення. Платимо зарплату, і то нерегулярно. Не зрозуміло, чому Кабмін не виконує Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності». В ньому фінансування фундаментальних досліджень на 1999 рік визначено в розмірі 1% від ВВП. Ще не встигли висохнути чорнила від президентського підпису на цьому законі, як Кабмін його повністю зігнорував.

Що ж це за державу ми таку збудували? Коли законодавча влада функціонує сама по собі, а виконавча — сама по собі. Наведений приклад із законом про науку переконливо доводить, що бідкання виконавчої влади щодо відсутності в Україні необхідної кількості законів є, щонайменше, нещирим. Насправді для неї — чим менше законів, тим краще. Адже працювати за ними вона все одно не хоче або не може.

Нерідко опозиційність «Громади» викликає роздратування сильних світу цього. Я думаю, що це від нестачі політичної культури. Адже в Україні, слава Богу, не спадкова монархія, влада поки що не приватизована, любов до України і розуміння її кращої долі не є монополією тільки правлячого режиму або якоїсь одної сили. Тож мали б бути великодушними. Тим часом влада нервує, сердиться. А як говорили древні: «Юпітеру, ти гніваєшся, отже, ти неправий». Нам залишається зберігати спокій і робити все, щоб плата добробутом наших громадян за наше тоталітарне минуле і нашу незалежність не стала довічною.

1999 р.


"Несповiдимi путi Украiни"



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.