Малорусская Народная Историческая Библиотечка | |||||||
история национального движения Украины | |||||||
Главная | Движения | Регионы | Вопросы | Деятели |
|
Між членами Шашкевичевого гуртка та його оточенням зродилася також думка про український часопис. Микола Устіянович згадав у своїх споминах, як у самих початках 40 рр. він із Михайлом Куземським, тодішнім канцлером львівської митрополичої консисторії, та з істориком Денисом Зубрицьким задумували видавати у Львові українську газету. В 1842 р. задумав австрійський уряд видавати у Відні під редакцією Івана Головацького український часопис в обємі двох-трьох аркушів чвертьрічно. В його програму мали входити описи народнього життя, звичаїв, обичаїв, забобонів, обрядів, порівнюючі студії про українську мову, археологія, збірки устної словесности, порівнюючі досліди над нею, докладні викази місцевих імен і родинних прізвищ, відомости з географії, статистики, історії України й т. ин., крім того кращі прозові й віршовані твори красної літератури. Словом плянований часопис мав бути науковим журналом у чистій українській мові, неперемішаній ні польщиною ні московщиною, для оборони окремішности й самостійности мови й народности Українців.
Як справа українського часопису, задуманого австрійським урядом, застрягла головно через те, що уряд домагався, щоб його часопис для Українців виходив латинкою (вперта думка Копітара), так справа чисто духовного часопису, що його задумував видавати Осип Левицький в 1843 р., розбилася наслідком недовіря, котре вспів у влади засіяти митрополит Левицький до Осипа Левицького, що буцім то він не друкуватиме статтей докладно в такій формі, як дозволила їх цензура. Дальші заходи видавати український часопис не здійснювалися або через те, що ініціатори не могли погодитися на мову часопису, або найчастіше з браку фондів на видавання газети. З оповідання пароха церкви св. Петра й Павла Івана Жуківського, гарячого оборонця окремішности української мови й народности, відомо, що він, Михайло Куземський, урядник Семаш і правник Павенцький зійшлися перед 1848 р., щоб нарадитися над видаванням часопису, й ніяким способом не могли погодитися, в якій мові мав би виходити часопис. Жуківський був за мовою Шашкевича й Квітчиної Марусі, Куземський за мовою Біблії, виданої в Перемишлі, дуже близькою до церковнославянщини, а Семаш за чистою церковнославянською мовою, бо в своїм незнанню уважав він її матірю української мови. Про Куземського згадав Яків Головацький, що він яко канцлер львівської святоюрської капітули перший почав публично говорити по українськи та всіх священиків, що приїздили з села до консисторської канцелярії, стрічав рідною мовою, хоч до митрополита й каноніків говорив старим звичаєм - по польськи.
А в тім нелегка була також річ вишукати редактора, „На кінці 1847 р. - писав Денис Зубрицький в 1853 р. до Товариства Історії й Старовини в Москві - або на початку 1848 року, коли революційні хвилі почали зростати в головах галицьких мешканців польського походження, скликав тодішній губернатор граф Стадіон до себе кількох людей із нас, галицьких Русинів (Українців), запитував, чи є у нас галицька історія, література й ин., радив вправлятися в народній мові й домагався від мене зайнятися видаванням журналу в українській мові. Я подякував за довіря, але відмовився з причини старости й, коли вже вибухла революція, за намовою тогож губернатора та з його підмогою почав молодий кандидат права (Антін Павенцький) видавати кирилицею журналець під наголовком „Зоря Галицка" на мішанині з простонародньої галицько-української й польської мови, бо й він сам і його читачі не знали иншої.
Не треба бути дуже здогадливим, щоб відгадати, що Зубрицький плів таке про українську народню мову. Не договорив Зубрицький усього до кінця, бо не признався, що він саме згодився редагувати короткий час часопис „Галицкая Пчела" під умовою, що виходитиме в мові, буцім то зрозумілій Українцям, одначе не живій, але панській, очищеній із вульгарних слів і висловів, словом - в якійсь старій книжній мові або своєріднім язичію Зубрицького. Ще 20 лютого 1848 р. не хотів Зубрицький прийняти на себе редакції газети в „небувалій", себто народній мові, котрої жадали від нього, а вже 1 березня вніс Ставропигійський Інститут прохання до губернії про дозвіл на видавання, себто між представниками українського громадянства й Зубрицьким настав шкідливий компроміс протягом останніх десятьох днів лютого. Хоча дозвіл був згори певний, цим разом він прийшов за пізно. З Франції понісся вихор на схід і задержався над Віднем. В днях 13, 14 й 15 березня по досить малокровних вуличних демонстраціях зробив абсолютизм місце конституційній опозиції, наслідком чого й скасовано цензуру, проголошено волю преси, заведено народню гвардію й нарешті надано конституцію.
Украинские Страницы,
http://www.ukrstor.com/ История национального движения Украины 1800-1920ые годы.
| |