|
|
 | Украйнофильство въ ту пору было точно то самое, которое сегодня пропагують гг Барвинскій, Вахнянинъ и т. д при нравственной и матеріальной помощи польской шляхты и ея розличныхъ «махеровь» посЪщавшихъ когда-то университетъ въ КіевЪ и вслЪдствіе участія въ польскомъ мятежЪ 1863 года переселившихся яко эмигранты въ Галичину. газета Галичaнин, в Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895 Его юбилей, смерть, автобiографiя i спис творiв, стр. 290 https://malorus.ru/mnib/zitaty/1/ |
 | Наше національство зовсім уже не таке мирне. Послухайте, з якою ненавистю говорять іноді наші люди про Москалів, Поляків, Жидів, і подумайте, що б сталось з тими сусідами нашими на Украйiні, коли б удалось нашим національникам узяти уряд на Украйiні в своi руки. Яке б вони їм «обукрайiненє» приписали! Драгоманов, Чудацки думки..., в Годовая подборка Народа за 1891-ый год, стр. 141 https://malorus.ru/mnib/zitaty/2/ |
| Всі тепер у Галичині признають, що популярна література (найголовнійша на тепер для Галичини) мусить писатись народною мовою і між т. зв. москальофiлами є такі, що пишуть тією мовою навіть ліпше, ніж інші народовці. Драгоманов, Неполитичная политика., в Годовая подборка Народа за 1891-ый год, стр. 4 https://malorus.ru/mnib/zitaty/3/ |
| Римский католіцізм і унія з Римом зоставили по собі такі спомини між Украйінцями, що коли є віра найменше йім симпатична, то справді римский католіцизм, а надто унія. Драгоманов, Неполитичная политика., в Годовая подборка Народа за 1891-ый год, стр. 17 https://malorus.ru/mnib/zitaty/4/ |
| Знов скажемо: не добру прислугу зробить той Русин для Австріі, котрий буде ошукувати єі такими безосновними фантазіями, як украйінский сепаратизм. Драгоманов, Неполитичная политика., в Годовая подборка Народа за 1891-ый год, стр. 20 https://malorus.ru/mnib/zitaty/5/ |
| В усякім разі на Украйні, між найблизшими земляками Шевченка, тепер тілько сліпі не побачать, які нові пута викувано на ноги нашого народу в Галичині під фірмою украйінолюбства. Драгоманов, Неполитичная политика., в Годовая подборка Народа за 1891-ый год, стр. 42 https://malorus.ru/mnib/zitaty/6/ |
 | Повна деконспірація провідників ОУН і їх самопевні публічні виступи та поява добровольців у рядах німецького війська потверджували переконання про домовлення ОУН з німцями. Кость Панькiвський, в Вiд держави до комiтету, стр. 34 https://malorus.ru/mnib/zitaty/7/ |
| Люди, що пробували ставити німців перед доконані факти, в наївній вірі, що вони «мусять погодитися», очевидно ще в більшій мірі застосували ту методу до українців. Кость Панькiвський, в Вiд держави до комiтету, стр. 43 https://malorus.ru/mnib/zitaty/8/ |
 | Найяскравішим свідченням дійсного співвідношення народовських і москвофільських сил є статистика просвітніх організацій «Общества им. Качковського» та «Просвіти»: тоді як у 1876р. в Галичині першому підпорядковувалася 161 читальня, то другому - всього шість. Чорновол, Iван, в Польско-украiнська угода 1890-1894 рр., стр. 30 https://malorus.ru/mnib/zitaty/9/ |
| В Галичині були розповсюдждені терміни «Русь» і «руський», а назва «Україна» популярністю не користувалася. Тоді (в 1885 г.) В.Антонович запропонував об'єднати дві назви в одну, і таким чином з'явилася згодом дуже популярна формула «Русь-Україна». Чорновол, Iван, в Польско-украiнська угода 1890-1894 рр., стр. 52 https://malorus.ru/mnib/zitaty/10/ |
 | Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, вiдiрваний вiд грунту, я виростав серед мрiй i фантазiй, замкненим в собi вiдлюком. Михайло С. Грушевський, в Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року., стр. 8 https://malorus.ru/mnib/zitaty/11/ |
 | Але темперамент політика, переконаного в слушності своїх позицій, а також у тому, що історичне минуле лишається мертвим, якщо не пов'язати його зі завданнями сьогодення, не осмислити у світлі вимог сучасності, взяли гору над обережністю науковця, який зважує кожне слово й остерігається надто категоричних поглядів, щоб «хід науки» вже завтра не виявив їхньої хибності. Лев Р. Бiлас, характеризуя Вячеслава Липинского..., в Украiна на переломi. 1657-1659, стр. XXXIX https://malorus.ru/mnib/zitaty/12/ |
| Пригадаймо, що ще Аристотель вважав історію за щось протилежне науці, за свідчення про тих чи інших осіб або одноразові, неповторні події випадкового характеру, що не підлягають законам, і тому не можуть бути предметом наукового дослідження. Аристотель об истории как науке..., в Украiна на переломi. 1657-1659, стр. LVI https://malorus.ru/mnib/zitaty/13/ |
 | На відміну від росіян, шо розвиток їхньої модерної літературної мови відбувся через влиття народніх мовних елементів в церковнослов'янські рамки, успадковані від попередньої доби, ? батьки українського т.зв. «літературного відродження» свідомо сперли книжну мову виключно на розмовну бесіду сільського люду Подніпров'я. Вислідом цього було, м.ін те, що ми загубили вироблену в попередніх віках українську наукову термінологію (юридичну, політичну, богословсько-фiлософську), так що мало не до революції 1917 р. панувало навіть в «українофільських» колах переконання, що українська мова надається хіба шо для ліричної поезії, або для п'єс з народнього побуту, або для брошурок популяризаційного змісту, але не для поважної наукової чи публіцистичної продукції. Лисяк-Рудницькиы, в Iсторичнi есе, Том I, стр. 20-21 https://malorus.ru/mnib/zitaty/14/ |
 | Но в настоящее время, по мнению монархистов, «Церковь потеряла всякую духовную силу и обратилась в бюрократическое духовное ведомство с диктатором в лице обер-прокурора Синода» Омельянчук, И.В., в Черносотенное движение на территории Украины (1904-1914 гг.), стр. 71 https://malorus.ru/mnib/zitaty/15/ |
 | Як би галицька інтеліґенція з самого початку трималась мови свого народу, то сучасна галицька літературна мова булаб далеко ближчою до наддніпрянської, бо простий народ над Дністром говорить тою самою мовою, що й народ над Дніпром, мови якого надержуються наддніпрянські письменники. Вся сучасна галицька літературна мова, а ще більше розмовна інтеліґентна, далеко відійшла від своєї народньої мови, а тому й від наддніпрянської літературної і робить вражіння якоїсь мішанини українсько-московсько-польської мови, з великою домішкою інтернаціональних слів, і нагадує мову небіжчика дореформованого «Галичанина», при чім складня реченнів і наголоси ? часто зовсім польські. Евгений Чикаленко, в Украiнська лiтературна мова й правопис, стр. 23-24 https://malorus.ru/mnib/zitaty/16/ |
 | М.П. Драгоманов принадлежит к числу весьма почитаемых, но очень мало читаемых авторов на Украине. В еще большей степени это относится к России. Объясняется это среди других причин и тем, что многочисленные произведения Драгоманова не собраны, погребены в старых журналах и представляют библиографическую редкость... Д. Заславский, в М.П. Драгоманов Критико-биографический очерк., стр. 5 https://malorus.ru/mnib/zitaty/17/ |
 | Грушевский - председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии. генерал-майор австрийского ген.штаба Вальдштеттен, в Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), стр. 116 https://malorus.ru/mnib/zitaty/18/ |
 | Недостача народнiх пiсень про запорозцiв цього часу так уражала вчених украjiнцiв, шчо вони зважились поправити jiji пiсньами власного злогу, котрi вони печатали, jак мов би то мужицькi. Драгоманов, М.П., в Полiтичнi пiснi Украjiнського народу XVIII-XIX ст. Частина перша, роздiл першиj, стр. XXIV https://malorus.ru/mnib/zitaty/19/ |
 | Пiзнiше Монiка Антоновичева зустрiлася в домi панiв Марковських на Уманщинi з освiченим та iдейним емiгрантом-мадяромм Йонашем Джiдаєм, що служив там за гувернера бiля дiтей. Цей Йонаш Джiдай став їй за другого чоловiка. 6 сiчня 1834 року в мiстечку Махнiвцi на Київщинi родився у них син Володимир. Тому що Монiка Антоновичева не могла взяти офiцiяльно шлюбу з Джiдаєм, сина записано було по iмени її першого чоловiка Антоновичем. Проф. Д. Дорошенко, в Володимир Антонович, стр. 4 https://malorus.ru/mnib/zitaty/20/ |
 | Если то, что дЪлаютъ украинизаторы, есть дЪйствительно своего рода нацiональное возрожденiе, то надо сказать, что такое начало, начало, въ основу котораго положенъ сознательный самообманъ, сознательное лицемЪрiе съ самимъ собой, не предвЪщаетъ ничего добраго. Бицилли, П.М., в Проблема русско-украинскихъ отношенiй въ свЪтЪ исторiи, стр. 7 https://malorus.ru/mnib/zitaty/21/ |
 | В 1861 г. «Основа» напечатала очень эмоциональную «Исповедь» Антоновича, в которой он объяснял своим польским оппонентам, почему он не может и не хочет считать себя поляком. Именно такие бывшие члены польской нелегальной студенческой организации - «гмины» - и составляли к 1860 г. ядро киевской «Громады» - полулегальной организации украинских национальных активистов. {7} Сам Антонович говорит об основателях Громады «мы, поляки-украинцы». Кстати, и само понятие «громада» было заимствовано у поляков. Алексей Миллер / В. Антонович, в Украинский вопрос в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.), стр. 97-98 https://malorus.ru/mnib/zitaty/22/ |
| ... нема прямого помосту між Україною короля Данила та гетьмана Хмельницького, між Україною Мазепи та Петлюри. Здобутки та традиції перших не могли прямою лінією перейти до останніх. Доводилося починати «наново». Ось тут лежить головна причина хронічної політичної недозрілости українського суспільства, його інфантильности та примітивізму. Iван Лисяк, в Iсторичнi есе, Том I, стр. 20 https://malorus.ru/mnib/zitaty/23/ |
| МНИБ - https://malorus.ru/mnib/ Малорусская Народная Историческая Библиотечка |
| |||
|
| ||||