Дві великі події.

А на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі.
Г. Шевченко.

В половині минулого століття зайшли дві незвичайно важні події у політичному відродженню України.

В р. 1846. зібрався в Київі невеличкий гурток найбільших українських патріотів, оживлених любовю до рідного народу, що шукав шляхів, якими належалоб піти до відродження і розвою української нації. На чолі тих людей станув Микола Костомарів та в день Різдва Христового 1846. р. заснували вони політичне товариство: св. Кирила і Методія (Кирило - Методієвське Брацтво). Між членами сего товариства були Панько Куліш і Тарас Шевченко.[1 Пр. пор. Омеляна Огоновського, Історія літератури руської, Львів, 1889. р. часть II. стр. 156 і д.; Кирило-Методієвське Братство в Київї 1843-1847, Розясненнє П. Куліша, у фейлєтонах „Діла" з р. 1888, чч. 47 і д., та Михайла Грушевського, Ілюстрована Історія України, Київ-Львів, 1911. стор. 526 і д.]

Першою метою отсего товариства були: просвіта народу і гуманність. Тому думки основників ішли передусім за сим, щоби видавати книжки для народу i закладати сільські школи, відтак домагатися знесення панщини та усунення кастових привілеїв, як також свободи віри і національної рівноправности з політичним ідеалом федерації славянських народів. [2 Акад. Сергій Єфремов, Біля початків українства, в науковім трьохмісячнику українознавства „Україна", Київ, 1924, стор. 89, підносить три політичні моменти як основну фізіономію Брацтва: автономізм як самостійність культурно-державну украiнської нації, народоправство як державний принцип взагалі, на демократії побудований, і федералізм як спосіб урядження межинародних відносин.]

Благородні наміри сего товариства перших великих піонірів української ідеї осудив царський уряд як небезпечні, товариство розігнав, а головних діячів запроторив до вязниць і вислав на вигнаннє. Так тоді упорався російський уряд з ідейними змаганнями передових Українців, добачуючи небезпеку в тайнім товаристві та у свобідних думках.

Але велика подія засновання сего політичного товариства принесла нам Шевченкове „Посланіє землякам" та остала політичним заповітом Українців, що носить своє знамя і свобідної i самостійної України.

Та майже рівночасно, хоч від себе незалежно, піднимається клич національного відродження галицьких Українців, що тоді звалися Русинами.

Три молоді студенти університету у Львові: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький злучились були в р. 1831. в постійний кружок, прозиваний „руською трійцею", що постановив собі: працювати ціле життє для добра руського (українського) народу і відродження руської народної словесности. Але діяльність їх не йшла легко і успішно, бо австрійські власти, що мали до діла з тодішним польським повстаннєм, побоювали ся українського нового руху в Галичині, а в духовних уніятських кругах, котрі виконували цензуру руських видавництв, панував тоді реакційний і неприхильний настрій навіть супроти народного напряму в письменстві.

Тому перший альманах „Зоря", уложений заходами „руської трійці" в 1834. р. — заборонила духовна цензура, а з новим збірником, зложеним з народних пісень, поезій і наукових статей, мусіла вона утікати на Угорщину, щоби виминути галицьку цензуру. Сей збірник надруковано в Пешті під наголовком: „Русалка ДнЪстровая" (Ruthenische Volks-Lieder), у БудимЪ, письмом корол. Всеучилища Пештанского 1837". Та коли книжка мала прийти до Львова, цензура обняла її конфіскатою, так що вона вийшла на світ аж в р. 1848.

Маркіян Шашкевич не видержав довго і умер передчасно, в дні 7. червня 1843. р., але його творчий дух пробудив галицьку Україну з глибокого сну до нового життя народного. Він став першим народним поетом галицької землі, та за його почином стало витворюватися у нас сторонництво народне з метою наближення до України.

Правда, що Маркіян Шашкевич полишив нам невелику письменничу спадщину, але він кинув між нас світло національної свідомости і пробудив почуттє одноцілости всього українського народу. Отсим підніс Маркіян Шашкевич українську національну ідею, та сей його заповіт під-

няли народовці з 1848. року, кладучи перші основи до національної будівлі.

Отсі спільні почування з Україною — про цвіт-долю висловив Маркіян Шашкевич у сердечній думі „Побратимови" (Николі Устіяновичеви) [3 ВЪнок Русинам на обжинки упл}в Йван Б. Ф. Головацкій. Часть первая. К пользЪ и вспоможенію галицких селян через поводень второчну подупалих. У ВЪдии. Черенками оо. Мехитаристов. 1846.].

„Як при Чорнім морі
Себе заквічає;
В степах на просторі Весело заграє;

Як в водах — Дніпрі
Змиєсь, прибереся,
Легеньким крильцем
На Дністр занесе ся:
В тихенькім Дністрі
Собі прклягне ся;
Крилоньками сплесне,
Стрясе, злопотить,
Під небо до сонця
Ген-ген полетить.."

Національне відродженнє Українців в Галичині з кінцем першої половини XIX. віку було дійсно відродженнєм політичної думки, бо розбуджені Галичане почулися частиною українського народу, окремішного від польського і російського. Отсе висказано не тільки нашими передовими людьми галицького відродження, як Маркіян Шашкевич, Никола Устіянович, Яків Головацький і инші, але також прилюдною подією проголошення в політичних маніфестах „Головної Руської Ради" у Львові в р. 1848.

Той первісний характер нашого відродження притемнювався опісля тут і там, бо тогочасні обставини політичні, міжнародні незгодини і правно-державні переміни — не допускали до устійнення політичної думки та до виповнення тих почувань відповідним змістом соціяльно-політичним. А того змісту провідної думки нації додавала животворна пісня Тараса Шевченка і вона витворила невмируче джерело відродження галицьких Українців.