ВСТУПНЕ СЛОВО.

Бажаючи вдоволити бажанню поставленому до мене при нагоді обходу ювилею моєї національної діяльности, — щоби молодшому поколінню дати підручник історії політичної думки Галицьких Українців на протязі минулого півстоліття, та щоби молодше поколінне брало зразки з громадянських діячів минулого часу і не помилялося вже в тих справах, в яких блудили наші батьки, я постановив зясувати важнійші події з нашого минулого, що зображують політичну думку у визвольних змаганнях Українців галицької землі. При сім стараюся використати мої спомини для прояснення відносних подій.

Таке трактуваннє нашої, неписаної досі історії — уважаю за вказане і доцільне не тільки iзза потреби освідомлення молодшого покоління в тім, що діялося в недавному часі, але й тому, щоби будучий iсторик розпізнавав і осуджував те минуле на основі провірених подій, а ніколи на підставі своїх догадів або довільних тез. Кажу се отверто і виразно, бо як раз мені довело ся почути між нами такі думки, що історія скаже те, чого захочеться історіографам...

Про минулі часи —- події і діячів свого времені скаже історія колись своє останнє слово, а сучасні очевидці мають передати все те, що діялося — вірно, щоби історія сказала слово правди.

Та доцільно нам треба прояснювати минувші події, бо нашу українську націю може обновити і скріпити тільки внутрішна перемога здорової думки політичної, а ніколи закриваннє дійсности або пособлюваннв політичній спекуляції понад головами нації...

Маючи те все на увазі, стараюся представити важнійші події з недавного часу в загальних нарисах, але предметово і без накиненої тенденції. Отсе моя провідна думка у писанню оглядів подій нашого національного відродження, що мають дати історію політичної думки Галицьких Українців, — значить причинок для історії розвитку нашої політичної думки.

А до того щиро бажаю, щоб наше нове, вирастаюче і дорастаюче поколіннє відчуло і зрозуміло змагання діячів минулого часу, що пробили шлях до нового життя нації, і у сім розважуванню мусить воно тямити, що святу любов до рідного народу можуть почувати тільки чисті душі, та що національна праця се діло трудне і буває невдячне, а проте вона вельми важна, бо від неї залежить доля нації...

На сім місци іще зазначую, що висловів: Русини, Українці, та руський, українсько-руський, русько-український і український буду уживати так, як їх у відноснім періоді у нас уживано, щоби тим способом виказати історичний процес відновлення властивої назви нашого народу і нації. Так само щодо язика, в наведених мною відозвах, промовах і заявах, буду придержувати ся відносних висловів.

Вкінці, уважаю моїм обовязком зложити щиру подяку: Вп. президентови сеніорови Юліяну Романчукови, професорови університету Д-ру Кирилови Студинському, директорови Д-ру Василеви Щуратови, радникови Айталеви Вітошинському, Д-ру Іванови Німчукови і професорови Грицеви Микетеєви — за поміч у збиранню матеріялів до сеї праці. Зачав писати у Відні, в жовтні 1924 р.

Др Кость Левицький