"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

5. Кристалізуванне політичної думки і супротивні заходи Поляків.

В українськім національнім відродженню в Австрії виступає яснійше рік 1848, памятний першими проблисками політичного життя Українців галицької землі. В сім році, як се вже сказано, наступило знесеннє панщини, значить рабства наших хліборобських мас в Австрії та в сім році виринуло питаннє конституційної перебудови австрійської держава, і з сим родиться політична думка свободи, самостійности і рівноправности націй.

Отся думка скристалізувалась в сім році, в „Головній Руській Раді" у Львові, що станула на становищі самостійности руського (українського) народу як нації, та його окремішности від народів: польського і російського.

25

А отсе викликало між галицькими Поляками противну акцію. Проти „Головної Руської Ради",. як першої політичної орґанізації Русинів (Українців) галицьких заложили були Поляки польонофільський комітет у Львові, званий „Руским Собором" (23. мая: 1848. р.), та заманили були до себе Івана Вагилевича на редактора такогож орґану „Дневник руский", для „удержування згоди і одности з миром сполної отчини". В такій службі польській умер Іван Вагилевич, колись руський письменник, опісля польський, — в дні 10. мая 1866. р. у Львові, та його іменем назвали Поляки одну з вулиць міста Львова. Іван Вагилевич не видержав гарту боротьби за самостійність нашого народу і марно згинув.[9 Пр. пор. Stefan Kaczała, Polityka Polaków, на стор. 289: „Rok 1848. odkrył nareszcie, i dla ruskie] narodowości perspektywę praw politycznych. Przy takiem położeniu rzeczy nie spodziewając się żadnej koncesyi ze strony Polaków, a opierając się na ogłoszonem. równouprawnieniu narodowości, Rusini zawiązują osobną radę ruską, dla pilnowania praw własnych. Ta wyrzekła, że Ruś halicka jest. częścią 15-milionowej Rusi. Ztąd osobne adressa, deputacye i t. d., bez czego prawdopodobnie byłoby się obeszło, gdyby nie postępowanie z polskiej strony. Tu powstał jeszcze większy krzyk, a ponieważ twierdzono: „że Ruś spolszczona, niema Rusi, wywołanie kwesty i ruskiej trzeba było komuś przypisać. Przypisano je rządowi. Stadion, ówczesny namiestnik Galicyi, przypatrzywszy się rzeczywistym stosunkom na miejscu, chciał równouprawnienie stosować i do Rusinów. Ztąd okrzyk: Ruś wynalazł Stadion. Język ruski nazywają ruteńskim, jakby na potwierdzienie wynalezienia Rutenów. Frazes ten, równie i drugi: Język ruski jest narzeczem polskiego, to bezsens"...] Ось так відпав один з товаришів „руської трійці"... В таких обставинах, в моменті свобід в австрійській державі, піднимаєть ся думка про самоуправу української области в Австрії. Та се домаганнє самоуправи австрійської України виступає не як далека мрія у максимальній програмі, але як конкретне жаданнє внутрішної політики Галицьких Українців в Австрії, що мало поважні обєктивні вигляди на скоре здійсненне, бо тодішнє австрійське правительство уважало таке домаганнє як зовсім оправдане і самозрозуміле, коли прийма-

26

єть ся в основу державної політики: рівноправність національностей. Цісарською постановою з 27. лютого 1847. р. було вже розпоряджене: поділити Галичину на дві ґуберніяльні области з головними містами: Львовом і Краковом та сей поділ мав перевести австрійський Губернатор Галичини граф Франц Стадіон. Але побіч домагання самоуправи австрійської України була ненарушена максимальна програма: соборна Україна, хоча у несмілій формі: свобідна Русь. На сій основі підняла „Головна Руська Рада" домаганнє, одиноко можливе в тогочасних обставинах, утворення з української території в Австрії: окремого краю з політичною самоуправою.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"