"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

1. Перші безпосередні вибори до Палати послів, 1873. р.

Перші безпосередні вибори до Палати послів у Відні відбулись осінню р. 1873, так що вже 4. падолиста 1873. зібралась нова сесія Палати послів і вона тривала до 16. мая 1879. р.

У нас в Галичині перепроваджував сі вибори звісний шеф намісництва Поссінґер іще лєгально, так що наші посли добули 16, зглядно 15. мандатів. Зокрема тоді увійшли до парляменту з наших кандидатів посольських: Юліян Ґеровський, о. Гнат Галька, Теодор Гайдамаха, д-р Амброзій Яновський, о. д-р Антін Юзичинський, о. Стефан Качала (з округа Тарнів — Бохнія), Василь Ковальський, о. Йосиф Красицький, Лукіян Криницький, о. д-р Гавр. Крижановський, о. Іван Наумович, о. Іван Озаркевич, о. Теофіль Павликів, о. Антін Петрушевич, о. Яків Шведзицький і о. Олексій Заклинський.

Виборчу акцію провадила тоді "Рада руска" в порозумінню з жидівською організацією „Шомер Ізраель", але населеннє не було підготовлене до такого компромісу, та наші виборці радше ішли з Поляками як з Жидами, наслідом чого приходило до розбивання голосів на користь Поляків, як се сталось в міськім окрузі: Станиславів—Тисьмениця, де вийшов послом д-р Ігн. Каміньскі.

Та сей, в тих обставинах можливо корисний вислід виборів до парляменту значно тратить на значінню, як розважить ся, що проти наших 15-ти ста-

136

нуло 49 польських послів, — наслідом куріяльної ординації виборчої та наш нарід не годен був вибороти ся зі становища меншости. Сі вибори до Ради державної пригадую собі добре. Поляки були затрівожені, бо Жиди від них відступили, та вони зрозуміли, що як Жиди підуть з Русинами, то возьмуть їм значну часть міських мандатів. Сьогодня іще нагадуесь мені той час, як мої товариші шкільні засипували мене докорами за се, що мій дід о. Стефан Козоровський, парох Тисьмениці і визначний патріот, ішов при сих виборах з Жидами, проти Христіян! Розуміеть ся, що Поляки доказували всякими способами нікчемність сього компромісу з Жидами, але в дійсности відтак самі захопили Жидів на свій бік, щоб при їх помочі удержуватись при більшости в краю. З нашого боку, як раз тоді піднято акцію проти піянства і лихви, щоби наш нарід ратувати від соціяльної і екоономічної руїни, та вся пропаганда звернулась своїм вістрєм проти Жидів, і се облекшило Полякам переводити процес асиміляції Жидів на жидівських Поляків.

137

Важне було тоді становище політичне о. Стефана Качали, котрого при перших безпосередних виборах до Ради державної в р. 1873. вибрано послом з округа: Тарнів — Бохнія [52 Невірно пише Іван Франко в своїм „Нарисі", на стор. 227, що Стефан Качала в р. 1871. був вибраний послом до Ради державної, бо в тім році не було іще виборів безпосередних до Ради державної. Про сю подію ось як писала „Правда" в р. 1873, на стор. 565: „Сором, вічний соромі Жидів вспирає Рада руска, але проти такого руського патріота, як о. Качала, каже агітувати всіми силами!" Та на стор. 599: „На сором Русинам вибрали о. Качалу послом Поляки в чисто польськім окрузі виборчім. Інтелігенція Бохні і Тарнова, складаюча ся з самих коренних Поляків, а не з руських перевертнів, задивлюєть ся справедливійше на руську справу"...]. Се значить, що його вибрали Поляки в польськім окрузі виборчім, бо він тоді обстоював помірковану програму федералістичну з Поляками, але без нарушення самостійносте руської народности. Та Старорусини (Святоюрці) не годили ся з поглядами Стефана Качали і тому „Рада руска" не поставила його кандидатури на посла до Ради державної, а Поляки вибрали. На узасадненнє своєї політики написав тоді Стефан Качала політичні брошури: „Безпосередні вибори до Ради Державної і Русини" та „Політика Русинів", — під псевдонімом Николай Загірний, (1873).

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"