Тоді, 31 Українців присилає: „Одкритий лист з України" до редакції „Правди", в котрім заявляє: „Публіцист федеральної партії п. Н. Загірний навіть назива свою партію українською (Політика Русинів, стор. 17). Се дає нам право, і яко гражданам Росії і яко Українцям, подати і собі голос перед галицькою громадою в ділі програм, заявлених обома галицько - руськими партіями". Відтак осуджуючи централістично-німецьку політику „Ради рускої"
— заявляють далі: „Яко Славяне і Українці, ми признаємо себе друзями федеральної системи,
— се є, не стілько федералізму коронних країв, {стр.138}скілько федералізму народностей і широкого самоуправу земського і громадського, - однак же ми бачимо підставу щастя Славян у загалі і малоруського народу по части тільки у основах проґрессивних, котрі не мають нічого спільного з конкордатом і ультрамонтанством"... „Яко граждане одрубної од Галичини держави, ми ніколи не позволимо собі вказувати своїм галицьким соплеменникам подрібної програми політичної... — Хто, хоть би і признавав федералізм країв і рівноправність народностей, але при тому не держить ся у питаннях політичних і соціяльних: основ свободи і народоправства, а у питаннях культурних — свободи розуму, той хай не покликуєть ся на народ і народовців на Україні"...
Сей „Одкритий лист з України" се одиноке політичне і програмове посланіє від наших братів з великої України, що своїм змістом нагадує нам установи „Кирило-Методієвського Братства" та наближуєть ся до федералістичної політики, яку як раз заступав Стефан Качала, — перший піонір політики галицьких народовців — українофілів.
Пізнійші зносини, які хотіли навязати: Куліш своєю „Крашанкою", і Кониський реформою „Правди", не мали ніякого розважного змісту політичного та принесли більше втрати як пожитку. А тим часом на великій Україні замовкало життє політичне, та в Галичині воно піднималось з відродженнєм національним тай ішло своїми шляхами... („Правда" з р. 1873, стор. 660 — 661)...