"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

12. Російсько-турецька війна, 1877—1878. р.

В р. 1877. прийшла російсько-турецька війна, подія великого значіння, що викликала в політиці заінтересованих народів і держав Европи всілякі орієнтації. Австрія, чи там Австро-Угорщина, як держава невтральна вижидала висліду сеї війни, щоби для себе дещо добути в догіднім моменті. Тодішна закордонна політика гр. Андрашіого була під рукою кн. Бісмарка. Та хоч в тій війні мала вирішитись доля турецьких Славян, котрим кождий культурний чоловік міг тільки бажати висвободження, то тут лежало глибше питаннє: чи Туреччина має істнувати, чи Росія має опанувати її области. Тому симпатії і антипатії були розбіжні.

І так, Мадяри явно демонстрували проти Росії, бо їм не було по дорозі ані скріпленнє Росії ані освободженнє балканських Славян. За Мадярами потягали Поляки, що бажали розбиття Росії і відбудовання давної Польщі. В Загребі скликано демонстраційний зїзд, котрий приняв резолюцію, що мусить упасти пануваннє Турків в Европі, коли істнуваннє христіянських народів на сході має бути забезпечене; висказав горячу симпатію для народів, що борють ся за свою волю і для Росії як аліянта Австрії,— та підніс гадку, що Австро-Угорщина не стане в обороні Туреччини, але получить Дальматію з Хорватією і займе Босну та Герцеговину.

Чехи від початку російсько-турецької війни все оказували симпатії для Росії, та коли Папа в промові до сабавдських богомольців виступив був проти Росії, студенти старо- і молодо-чеські в ночі з 2. на

159

3. червня 1877. на горі Жижки спалили на стосі портрет Папи, його промову і чеську газету клерикальну „Чех", Д-р Рігер виладив в імени всіх чеських послів соймових письмо до Славянського Комітету в Москві, в котрім побажав Росії всякого успіху у війні та сказав, що слава Росії буде й славою Чехії, і що нарід тішить ся, коли могучий Славянин боронить слабого Славянина!.. Наша народна (українська) партія в Галичині покладала свої надії на те, що коли царська Росія буде побіджена, тоді примушена згодить ся дати національні свободи Україні. Натомість русофільська партія заступала иншу думку. Вона не хотіла вірити в те, щоб Росія коли небудь згодилась на усамостійненнє України, а утверджувала, що в разі, як Росія буде побіджена, то над нами іще сильнійше запанують Поляки в Австрії. Добре нагадую собі той час російсько-турецької війни, — як в хаті мого батька збирали ся наші старі патріоти та потайки сумуючи розважували те, що станеть ся з нами в Галичині, як би Туреччина побідила Росію. Для наших батьків значила тоді побіда Росії над Туреччиною побіду нашої справи, а побіда Туреччини над Росією — іще гірше закрітющенне нашого народу Поляками. Ось так стояли в тім часі дві орієнтації проти себе: батьків — політичних руссофілів та синів — безглядних українофілів. Перші вижидали приходу побідної Росії до Галичини, щоб визволити нас з польського ярма, другі бажали собі розбиття Росії, щоби визволити нашу Україну з російської неволі... А наші народні маси (селянство) в Галичині орієнтувались своїм питомим світоглядом. Я шукав нагоди в той час, щоб про се питаннє розговоритись з нашими селянами, тоді майже безграмотними, та не мало здивував ся, як почув від них смілий і рішучий голос за Росією, бо мовляли: там є дужий цар, таки нашої, а твердої віри, та він не дасть нам загибати. А всякі мої пояснювання, що царська Росія переслідує і поневолює наш український нарід, — на

160

нічо не придались, бо наші селяне мали готову відповідь: те все пусте, та воно наладкаєсь, аби лиш ті Поляки вступились на бік... Та отсе не був голос виїмковий, чи там одиничний, але, як я мав нагоду переконатись відтак у моїй безпосередній організаційній роботі, се було загальне почуваннє наших народних мас в краю. І тому треба було іще довгі роки працювати в народних масах, щоб довести до дійсного національного і політичного освідомлення та відновити ідеольоґію визволення України — в українськім народі галицької землі... Російсько-турецька війна скінчилась побідою Росії, в інтересі балканських Славян, та при заключуванню мирового договору в Берліні [57 Перед відбуттєм мирового конгресу в Берліні поставив був п. Грохольскі інтерпеляцію в парляменті до президента міністрів, чи булоб можливе, щоби європейські держави на тім конгресі розважили не тільки положеннє Христіян в Туреччині, але також долю Поляків, що живуть під російською владою (22. лютого 1878). Президент міністрів відповів відмовно.] виступив граф Ан~ драші з конечним домаганнем окупації Босни і Герцеговини, не зважаючи на перестороги кн. Бісмарка. Отся справа, забору Босни і Герцеговини через Австро-Угррщину стала костію незгоди між Росією і Австро-Угорщиною, та опісля дала привід до звісної трагедії в Сараєві в р. 1914, як також до світової війни і до розвалу австро-угорської монархії.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"