"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

11. Новий Сойм галицький, 1877. р.

Та вже на день 8. серпня 1877, скликано новий галицький Сойм на перше засіданнє, першої сесії, IV. періоду. Вибори до Сойму сим разом зовсім не дописали, бо не трийцять і кілька, але ледви 14 наших послів вибрано до Сойму. Тут увійшли вже в життє старостинські практики виборчі, що опісля прославились у політичнім світі, а з другої сторони руссофільська „Русская Рада" не доросла до свого завдання, бо не розвинула ніякої передвиборчої акції думаючи, що вистане тільки назначувати посольських кандидатів — не питаючи про волю народу, а наш нарід вже хотів знати: кого і чому має вибирати. В таких обставинах увійшли в р. 1877, до нового Сойму отсі наші посли: Д-р Амбр. Яновський, о. Павло Ясеницький, о. Ст. Качала, о. Мих. Коржинський, Вас. Ковальський, о. Йосиф Красицький, Денис Кулачковський, о, Корн. Мандичевський, о. Порфір Мандичевський, Ксенофонт Охримович, Петро Олійник, о. Ал. Радзикевич, Льонгин Рожанковський і Петро Купчинський.

157

Отвираючи перше засіданнє Сойму представив намісник граф Альфред Потоцкі нового маршалка краєвого: графа Людвіка Водзіцкого та заступника маршалка краєвого: єпископа Ступницького. Новий маршалок краєвий виголосив привітну промову, як звичайно тільки в польськім язиці та не згадуючи, що в краю живуть два народи, а накручуючи, що селяне добровільно виреклася свого голосу в Соймі та як Сойм буде дбати про їх добро, то згинуть ті суспільні незгодний, що досі нас (розумієть ся шляхту польську) робили безвладними. На сей провокаційний висказ маршалка краєвого ніхто не відповів зпоміж наших послів. В сій соймовій сесії, що тривала до 30. серпня 1877. р., промовляли пп. Василь Ковальський, о. Павло Ясеницький і о. Йосиф Красицький проти новелі до пропінаційного закону з 30. грудня 1875. Сю новелю предложив п. Мадейскі наслідом того, що Рада державна не признала передвиджених пільг скарбових (в дні 6. липня 1877, як висше) галицькому пропінаційному законови. Тому парляментарна кампанія перенесла ся до Сойму краєвого, але тут вже самі наші посли не годні були нічого вдіяти. Та мабуть булиб вони ліпше зробили, як би були виступили рішучо з зазначеннєм політичного становища нашого народу супроти політики Поляків. А тим часом ні один з наших послів не уважав своїм обовязком приготовитись і гідно промовити в буджетовій дебаті, та всі ті посли не почувались до обовязку виступити з якоюсь програмою а бодай сказати: чого вони пішли до того Сойму краєвого. І тому треба паленіти, як читаєть ся нині промову посла о. Йосифа Красицького до краєвого буджету, в котрій він виправдуєсь перед Поляками за політику наших послів в австрійськім парляменті та ледви вистогнав, що наші будуть голосувати проти краєвих податків, бо вони нас гнетуть... На сю мізерну промову відповів йому п. Зибликевич, що він знає той біль наших послів, бо від

158

часу як є Сойм, точить ся боротьба, а се на нічо не придасть ся, бо тут є певна програна, а програна конечно боліти мусить!.. Се діялось в галицькім Соймі в дні 29. серпня 1877. р., та воно значить очевидний занепад політичної думки у староруського покоління, без ріжниці напрямів: русофільського чи самостійницького...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"