"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

16. Крах двох банків селянських у Львові, 1883. р.

В році 1883. наступив крах так званого Банку рустикального у Львові (ц. к. уприв. галицький заклад кредитовий селянський), що був заснований в р. 1867, з правом видавання листів довжних і облігацій комунальних, як також задатків на збіже і купно господарських нарядів, як також купна і продажі недвижимостей в ціли згрошевлення їх через парцеляцію.

Лихварська діяльність того банку довела тисячі наших хліборобів до господарського занепаду і до ліцитацій ґрунтів, а легкодушна спекуляція управи допровадила сам банк до ліквідації [64 Щоб прийти в поміч задовженим в тім банку селянам завязали ми з початком р. 1884, ратунковий комітет у Львові, що безкооисно виєднував у ліквідаторів банку значні опусти і догідні речинці сплати довгів. Ліквідацію перепроваджував Банк краєвий, виплачуючи власникам листів 40% номінальної вартости.].

За Банком рустикальним пішло Общоє рольничо-кредитноє Заведеніє для Галиції і Буковини, з неограниченою порукою, у Львові. Всякі змагання русофільської партії до санації сього банку не допровадили до ціли. В остаточній потребі звернулися наші Руссофіли о поміч до Росії і там виєднали кілька міліонів на переведеннє санації, але й се не помогло, бо довірє народу було зовсім підірване [65 В „Заведенію" були льокації фондів вдів і сиріт, як також судових депозитів. Тому поміч краю, зглядно держави була вказана, щоби перевести ті виплати. Але ані край ані держава не хотіли займитися ліквідацією сього банку. Сим отворено двері для російської пропаганди, бо натомісць російський цар казав виплатити потрібну суму рублів. Отсе зразок політики австрійської.].

Та ніхто инший, як сам о. Іван Наумович, що випросив „пособія" від російського синдикату на ра-

203

туваннє Заведенія, остаточно про сю історію ось що написав в числі 4. часопису „Наука" з р. 1890. „Премного повредила нам послідная історія нашого злополучного банка, когда первий раз показалось, що у нас імівших прежде самую лучшую славу честности, явились мошенники, разтративші кровавий грош народа і приведшії банк к разоренію"... Тоді під вражіннєм тих подій написав Іван Франко сатиричну поему: „Гей, хто на світі кращу долю має, Як той, що плугом святу землю оре, Святую землю в банку заставляє, В довги впадає, як в безодне море, І поти бєся, аж послідна рація На него спаде — Грунту ліцітація..."

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"