"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

11. Збори „Народної Ради“ з р. 1892.

В дні 27. грудня 1892. р. відбули ся загальні збори політичного товариства „Народна Рада“ у Львові, на котрих устійнено „народну програму“ по думці програмових заяв Головної Руської Ради з р. 1848., перших загальних зборів „Народної Ради“ з р. 1888, та заяв наших соймових послів з р. 1890 і послів до Ради Державної з р. 1891. Справу представив загальним зборам заступник голови д-р Кость Левиць кий.

В основній народній програмі зясовано правнодержавне становище народу руського в Галичині: „як части народу русько-українського, що утративши самостійність державну, боров ся віками за свої права дєржавно-політичні,— а ніколи не зрікав ся і не зрікаєть ся прав самостійного народу,— без огляду на час і спосіб осущення своїх прав національних“. Та шляхом до здійснення сього ідеалу нації є: довести наш руський нарід до самосвідомости політичної, щоби цілий нарід руський був в силі берегчи і добувати повні свободи.

З уваги на історичне значіннє подаю дословно першу устійнену народну програму, приняту збором

259

мужів довіря товориства політичного „Народна Рада“ у Львові, дня 24. н. ст. марта 1892,— та опісля загальними зборами „Народної Ради“: „Ми Русини галицькі, часть народу русько-українського висше 20-ти міліонового, маючого за собою тисячлітну минувшість історичну,— народу, що утративши самодільність державну боров ся віками за свої права державно-політичні, а ніколи не зрік ся і не зрікає ся прав самостійного народу,— як первісні жителі Руси галицької котру по розборі Польщі прилучено до Австрії, на основі давних претенсій корони угорської,— найшовши в державі австрійській, перше з волі монархів австрійских а відтак силою конституції, услівя до свобідного розвою національного,— придержуючи ся серед теперішних обставин державно-політичних заявлень програмових: „Ради народної руської“ з року 1848-го, перших загальних зборів „Народної Ради“ з року 1888-го, руських народних послів соймових з року 1890-го і руських послів Ради державної з року 1891-го,— постановляєм: „І. Хочемо всесторонного і свобідного розвою нашої руської народности, яко самостійної народности словянської, а свідомі своєї індивідуальности національної і культурної, бажаємо успішного розвою руської суспільности, в напрямах: просвітнім, економічнім, культурнім і політичнім. „II. Хочемо просвітою будити наш руський нарід до самосвідомости горожанської, помагати йому до дальшого розвою духового і піддержувати почуттє національне,— уважаючи нарід підставою нашої сили. „III. Хочемо всіми законними средствами двигати наш руський нарід з упадку економічного, а передовсім — стоячи на станописку власности індивідуальної — зміною законодавства в напрямах: рівномірного і справедливого розкладу податків і всіх тягарів публичних, піднесення рільництва і промислу з особлившим узглядненнєм

260

інтересів нашого селянства і міщанства та взагалі робітничих верств народу, і охорони визискуваних против сильнійших, як також асоціяціею опертою на самопомочи,— і довести всі верстви народу до добробиту яко підстави розвою народного. „IV. Хочемо освідомляти наш руський нарід з всіми здобутками здорового поступу і науки,— стоячи на основі поступово-демократичній. „V. Хочемо образовати політично маси народу руського і довести їх до самосвідомости політичної, щоби цілий нарід був в силі добувати і берегти повні свободи політичні, зміряючи до поправи свого биту політичного дорогою самоуправи. „VI. Бажаннем нашим єсть: в державі австрійській, поважній на вні а сильній у внутрі, згодою і задоволеннєм всіх єї народів,— на основі конституційній, законними средствами здобути народови руському таке становиско політичне, яке єму належить ся межи народами сеї держави. „VII. Стоїмо при нашій вірі і обряді,— і жадаємо для русько-католицької церкви належних прав. „VIII. Стоячи на становиску самостійности народу руського, що-до инших сторонництв руських в краю заявляємо, що згода і спільне діланнє можуть наступити лиш з тими, котрі своєю діяльністю не будуть виступати против інтересів справи руської. „IX. З народом польським хочемо жити в згоді, на основі повної рівноправности народу руського,— а тої рівноправности будемо добиватись всіми силами. „X. Від правительства жадаємо конституційної оборони прав і інтересів народу руського, і правительство, котре доложить заходів в ціли заспокоєння справедливих жадань народу руського.

261

— будемо підпирати.“ (Від Виділу товариства політичного „Народна Рада“ у Львові, дня 1. н. ст. мая 1892 р. д-р Кость Левицький, заступник голови, Антін Дольницький, секретар). По приняттю всіх частей програми промовив п. Юліян Романчук як голова парляментарного клюбу, та у своїй промові зясував: ситуацію політичну в теперішній добі. Він сказав: „Народовці поставили домагання, щоб систему змінено та Русинів не уважано за елемент підрядний, але на рівні з иншими народами. Більшість Русинів була тій акції прихильна і правительство згодилось, та як би се було дійсно переведене, то успособленнє Русинів булоб змінилось на користь правительства, але ожидання не здійснились. „При виборах до Ради державної, казав він далі, правительственні власти не поступали обєктивно, а при виборах до рад повітових і при конскрипції зовсім нелегально, так що ми відразу пізнали,— що для нас добра не буде. В парляменті станули ми на становищі вижидаючім, значить, не робимо опозиції, але й не єсьмо правительству віддані, бо акції зі сторони правительства у Відні не було слідно. Правда, в краю дещо зроблено в нашу користь, як руські написи на деяких будинках, три школи вправ при учительських семинаріях, поворот деяких заточенців з Мазурів, і корисна ухвала Сойму в справі руської Ґімназії в Коломиї. „Народна Рада“ вислала депутацію до намісника, щоби приспішено виконаннє приречених справ, з кінцем серпня 1892, та наслідом сього отворено паралельні руські кляси при ґімназії в Коломиї та оголошено установленнє катедри руської історії на університеті у Львові, а міністер судівництва вирішив справу інтабуляцій в руськім язиці. „З приводу еміґрації наших селян з пограничних повітів до Росії появив ся рескрипт президії намісництва з неоправданими закидами проти нашого духовенства, наслідом чого вніс наш клюб в парляменті інтерпеляцію до правительства графа Таффого,

262

бо причиною того еміґраційного прояву є економічна недоля і невдоволеннє з поступовання уряду. Один тільки радикальний „Хлібороб“ похвалив той рескрипт. „З того всього слідує, сказав п. Романчук, що правительство сповнило деякі постуляти Русинів, але невдоволяючо. Супроти сього мусимо скріпляти ся з долини і при кождій нагоді рішучо виказувати наші жадання. На парлямент не можемо покладати великих надій, бо там рішають сторонництва сильнійші числом як ми, а з Поляками годі порозумітись. А взагалі мож ствердити, що перед двома роками був настрій надто оптимістичний, а тепер є надто пессимістичний“. Звіт п. Романчука з політичної ситуації приняли збори до відома та ухвалили резолюції: Івана Рудницького, з заявою невдоволення супроти правительства та п.Анатоля Вахнянина, з зазивом, щоби „Народна Рада“ уложила меморіял з зажаленнями Русинів і предложила правительству. Як з отсего виказуєть ся, в самій народній партії виступило було невдоволенне, бо показало ся, що правительство і Поляки легковажуть руську справу. Наше політичне представництво домагалося зміни системи і рівнорядного трактування Русинів і Поляків, а Поляки хотіли задержати свою гегемонію в краю та руський нарід зацитькувати дрібними уступствами культурними і економічними. В тім лежала ціла суть непорозуміння.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"