"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

10. Прояснюваннє новоерської політики.

Сойм галицький, що протягом 1891 р. не був скликаний, зібрав ся на сесію аж в дні 3. марта 1892, котру отворив маршалок краєвий князь Евст. Санґушко та привитав також послів руської народности, як що року в їх мові і згадав про заяви руських послів при кінці попередного Сойму, котрі замінені в діло можуть благотворно вплинути на краєві відносини, як будуть служити підставою до щоденного життя.

Коли п. Антокевич і товариші поставили 11. марта 1892, внесок в справі реформи ординації виборчої до Ради державної, Сойму краєвого і Рад повітових на засаді загального права голосування, евентуально безпосередного тайного голосування в курії сільських громад, то сей внесок відразу при першім читанню відкинула польська більшість соймова, не відсилаючи навіть внеску до комісії.

Відтак п. Гурик узасаднював свій внесок про знесєнне мит дорогових і мостових, п. Окуневський про знесєнне патронату церковного, п. д-р

254

Д-р Дамян Савчак

255

Савчак про заложеннє одної ґімназії з руським язиком викладовим, та п. К. Телишевський про запровадженнє безпосередних виборів з курії менших посілостей. Тоді зайшла замітна подія, що не тільки внесок п. Антоневича, але також внески пп. Окуневського і Телишевського відкинула польська соймова більшість від разу без приділення до комісії! За те в дні 19. марта 1892, ухвалив Сойм майже одноголосно резолюцію в справі заложення руської ґімназії в Коломиї. П. Романчук був тоді недужий і тому відносний внесок ставив п. д-р Савчак. П. о. М. Сочинський звернувся був у своїй промові до правительства і домагав ся від нього: консеквентного і рішучого ділання, а п. д-р Савчак при кінці тої сесії соймової прихильно розпращав ся з краєвим маршалком, польськими послами і намісником (9. квітня 1892),— значить становище наших послів було тоді прихильно-вижидаюче. В місяці маю 1892, була депутація парляментарного руського клюбу у президента міністрів графа Таффого, щоб йому представити наші домагання, та граф Таффе відповідаючи сказав депутації наших послів, що він сподієть ся,— що остаточно й руська Справа домашна (die ruthenische Hausfrage) буде корисно розвязана... Отся відповідь свідчить як австрійський премієр розумів нашу справу. Той висказ графа Таффого викликав некорисне вражіннє в нашій суспільности. В сім місяці відбулась нарада наших професорів в Раді шкільній краєвій у Львові, під проводом заступника президента д-ра Бобжиньского, в справі устійнення руського правопису в школах галицьких. Покликана анкета заявилась 63 голосами проти 21 голосів, за впровадженнєм фонетичного правопису (25. мая 1892). Так покінчено у нас спір правописний, що тривав майже пятьдесять років,— хоча іще полишились були тоді деякі етимольоґічні недобитки, як Руссофіли, Ординаріяти і Консисторії...

256

Теофіль Бережницький

257

При сій нагоді треба іще згадати ореченнє Трибуналу державного у Відні з 25. квітня 1882, ч. 54, котрим висказано, що власти обовязані є на руські письма відповідати не тількі руським язиком, але також руським письмом,— чим знова покінчено спір про уживаннє латинського, зглядно польського письма в нашім язиці. В сім часі, Група руських священиків в орґані „Душпастир“ підняла була думку, щоби наше духовенство зорґанізувати в окрему політичну партію клерикальну та над сею справою розпочались прилюдні дебати. В парляменті вели ся в місяці липні 1892, завзяті дебати в справі предложень міністра скарбу д-ра Штайнбаха про устійненнє коронової валюти золотої, за чим також голосували наші посли, зі зглядів предметових. При сій нагоді прийшло до полеміки між молодочеським послом Вашатим а п. Барвінським. Коли п. Вашатий величав Росію та обставав за Русинами в Австрії, то п. Барвінський відповів йому: Ми Русини не є малолітні та дякуємо вам за опікунство і протекцію... В осені р. 1892. відбулась друга сесія Сойму галицького та при створенню сеї сесії, маршалок краєвий князь Санґушко згадав про змагання до згідного пожиття з другою народністю. Намісник краєвий граф Казимир Бадені заявив іменем правительства, що рух еміґраційний в повітах: збаражськім і скалатськім не був викликаний політичною аґітацією, але зле зрозумілою квестією хліба... У своїй промові сказав він також, що на підставі найвисшої постанови отвираєть ся в сім році першу руську клясу при ґімназії в Коломиї. В буджетовій дебаті виступив п. Антоневич з доріканнєм за впровадженнє фонетичного правопису, присуджуючи в тім вину Полякам. П. Романчук виказував, що як наша діяльність буде параліжувана політикою правительства і Поляків, то на них спаде за те повна одвічальність. Посол Окуневський виказував соціяльні недомагання нашого селянства,

258

що кличуть помочі для поліпшення долі хліборобського населення. А п. д-р Мих. Король у своїй промові піддав строгій критиці діяльність краєвих властей та закінчив її ось якою заявою: „Єсли правительсьто хоче, щобисьмо ся розвинули під егідою австрійської держави як самостійний нарід славянський, най змінить своє поступованнє, а я запевняю в імени моїм і моїх товаришів, що жалоби і борби наші скінчать ся, а їх місце займе спільна праця над добром того краю, котрий спільно замешкуєм“. Д-р Король належав до староруської партії, але руссофілом ніколи не був, а отся його заява з 24. вересня 1892, мала на меті приєднати всіх щирих Русинів до народної програми...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"