Не зважаючи на те все скликав п. Барвінський на 14. жовтня 1896, до салі ратушевої у Львові: довірочні збори в ціли заснування політичного товариства „Католицький русько-народний Союз“, щоб на основах католицьких дбати про реліґійно-моральні, народні, політичні і економічні справи руського народу в Галичині. До комітету для{стр.290} впровадження в життє сього товариства вибрано: проф. д-ра Вол. Коцовського, Володимира Лукича Левицького, о. Богдана Пюрка, о. Івана Чапельського і инших, та постановлено видавати орґан „Руслан“ для ведення політичного напряму сеї нової орґанізації, зглядно партії.
Таким способом мала повстати вже четверта руська партія в Галичині. Та іще в дні 17. вересня 1896, відбули ся у Львові довірочні збори наших робітників, заходами тов. Миколи Ганкевича, в ціли заснування русько-української соціялно-демократичної партії, так що в тім році мали ми вже пять партій політичних.
Та благословеннєм нашого кардинала о. Сильвестра Сембратовича плянувалось оснуваннє шестої партії політичної, бож для наради в справах церковно- і народно-політичних рішив митрополичий Ординаріят запросити відпоручників деканальних на довірочні конференції до Львова, на день 10. грудня 1896, щоб вирішити про потребу орґанізації духовенства руського для оборони католицької церкви і руського народу. Але зібрані відпоручники відповіли одноголосно, що делєґати духовенства всіх трьох єпархій в Галичині не видять потреби окремої орґанізації клерикально-політичної. Отсе рішенне було чемним протестом проти клерикально-політичної та офіціяльної орґанізації, що викликалаб була роздвоєний між духовенством а народом. Воно було вимірене проти поклонників політичного сервілізму...
А вечером тогож дня дало зібране духовенство ініціятиву до заложення загального комітету виборчого, щоби злучити всі сили до рішучого відпору та завзятої і однодушної оборони народної.
На сей рішучий зазив нашого патріотичного духовенства завязав ся Краєвий руський комітет виборчий у Львові та відбув в дні 28. грудня 1896, першу нараду. Головою комітету вибрано о. Івана Озаркевича; заступниками: Юліяна Романчука і Богдана А. Дідицького, та секретарями: д-ра Евгена Петрушевича і Романа Бачинського.{стр.291}