Йосафат Пендюк
З початком р. 1898, зачало Наукове Товариство імени Шевченка видавати: Літературно-Науковий Вістник під редакцією: Ол. Борковського, Мих. Грушевського, Осипа Маковея і д-ра Івана Франка.
В сім часі зачав також виходити новий орґан політичний для народу: „Свобода“, під редакцією д-ра Костя Левицького.
В цілій Сх. Галичині уладжено святкуваннє 50 літного ювилею знесення панщини і нашого відродження народного (1848—1898), заходами комітету, зложеного з членів львівських руських товариств — разом з Руссофілами. В цілім краю відбувались повітові віча в дні 17. мая 1898, та в дні 19. мая 1898, відбуло ся у Львові на високім замку: велике всенародне віче, на котрім відновлено національну програму Головної Руської Ради з р. 1848, та проголошено самостійність руського народу, іменем всіх партій і всего народу Галицької землі.
Се святкуваннє ювилею знесення панщини і нашого народного відродження було одною з більших маніфестацій Галицької Руси за останних 50. літ.{стр.307} А при сім обході не обійшлось без прикрого протесту одної групи нашої молоді, з приводу участи руссофільської партії у сім святі.
На памятку того ювилею заснувано товариство: Руська Ремісничо-промислова Бурса у Львові.
Йосафат Пендюк
Другою політичною маніфестацією в сім році було те, що галицькі Русини вислали цісареви, з нагоди його 50. літного ювилею: свою адресу від руського народу, з бажаннєм: автономії національної і поділу Галичини. Отсю адресу підписали: о. Іван Озаркевич, Юл. Романчук, Богдан Дідицький, Василь Нагірний, д-р Іван Добрянський, о. Данило Танячкевич, д-р Теофіль Окуневський і д-р Роман Яросевич.{стр.308}
Третою національною маніфестацією в тім році був обхід: столітних роковин відродження українсько-руської літератури, уладжений Науковим Товариством імени Шевченка у Львові, при участи всіх
Іван Котляревський
українсько-руських товариств у Львові. Се був ювилей Івана Котляревського,— епохи відродження чисто-народної літератури для всеї України — Руси, бож завдяки сій події підняв ся українсько-{стр.309}руський нарід з занепаду і став пробуджувати ся до життя і розвою...
Се велике культурне і національне свято відродження нашого слова розпочалось в дні 31. жовтня 1898, святочним вечером в салі театру графа
Іван Франко
Скарбка у Львові, на котрім Лев Лопатинський виголосив великий прольоґ д-ра Івана Франка; представлено вічно молоду „Наталку Полтавку“ та виконано кантату о. Кишакевича. Другого дня, 1.{стр.310} падолиста 1898, відбулась у великій салі „Народного Дому“ у Львові: наукова академія.
Обхід сього всенародного свята скріпив і поширив в кругах галицької інтеліґенції, як також селянства нашого: почуттє нерозлучної єдности з тим головним пнем нашого народу, з котрого вийшов Іван Котляревський і своїми творами вдержав Україну — Русь, заки прийшов звідсі найбільший геній народу: Тарас Шевченко.
З сим святом наступило також устійненнє в означуванню назви нашої нації: замісць „руский“, „руський“, „Русин“, „Русь“ самочинно, волею нашого народу прийшло до уживання: „українсько-руський“ „Українець“ і „Україна — Русь“, як перехід до „український“ і „Україна“. Тому і я буду в дальшім уживати останних висловів.
З приводу сього свята завязались у Львові: Українсько-руська видавнича спілка, та при ній запомоговий фонд для українсько-руських літератів імени Івана Котляревського.