"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

19. Новий Сойм галицький, 1901. р.

Та наближив ся знова день 28. грудня 1901, в котрім зібрав ся новий Сойм галицький на три дні, щоби ухвалити буджетову провізорію.

Тут представив ся новий маршалок краєвий граф Андрій Потоцкі, та заявив, що хоче працювати і придержуватись становища предметового та безсто-

362

ронного і не буде виріжнювати ні партій ні народностей. Зокрема привитав він руських послів та висказав надію, що піднесеннє культури і просвіти та добробуту причинить ся до дальшого зближення обох народностей. А намісник граф Лев Пініньскі згадав про сецесію наших студентів і замкненнє духовної семинарії. Він признав, що є пожадане, аби постанови про відношеннє обох народностей на університеті були докладно означені і не давали причини до сумнівих інтерпретацій, але підніс закид, що наші студенти наслідом злих порад не порозуміли свого відношення до університетських властей,— але він не тратить надії, що ся рана заблизнить ся і студенти повернуть. Відтак п. Олесницький як голова клюбу соймового, іменем руських послів зложив заяву, в котрій передусім ствердив, що минувша сесія соймова записалась сумними споминами на картах історії галицького Сойму, бо представники цілого народу були приневолені оставити Сойм, не найшовши в нім зі сторони більшости соймової як і репрезентанта правительства такого трактування, котре з огляду на честь народу руського не позволило їм далі остати в сій салі. Опісля заявив він, що наступивші вибори соймові, перереведені так само нелегально як попередні, були дальшим актом для усунення народу руського з публичного життя, та безпримірним потоптаннєм закону і прав а,— що квестіонує у високім степені легальність значної части вибраного Сойму. Далі сказав,— що становище заняте представниками більшости і правительства супроти домагань наших товаришів в Раді державній — дало дальший вимовний доказ, що кладуть ся в жертву не тільки згляди справедливости, але й добре зрозумілий інтерес краю та держави,— а під тим самим авторитетом скоїлись в краю найновійші події, що переняли цілу суспільність руську дрожею справжного обурення, бож ми узнаємо вагу авторитету, але першим услівєм сього є пошануваннє прав; і святих почувань національних, котрі

363

тут у молоді руської потоптано. Та представник правительства у своїй промові станув на становищі, що говорить до чисто польського Сойму, а не до галицького Сойму, в котрім засідають представники руського народу, покликані до участи в сім Соймі конституцією на рівні з народом польським,— і становище, яке намісник заманіфестував, уживаючи в своїй промові тільки польської мови, є незгідне з основами конституції, як також з практикою инших соймів, а ми представляємо половину загального населення краю і мусимо домагати ся від репрезентанта правительства: рівного трактування нашої народности — відповідно її історичним і фактичним правам в сім краю, котрих наш нарід ніколи і під ніяким услівєм зречи ся не думає. В імя сих прав,— сказав він вкінці — вступаємо сьогодня до сього Сойму, хоча значна часть нашої суспільности, на основі сумних дотеперішних досвідів, покликує нас до абстиненції,— бо участію нашою в працях сеї Палати, хочемо показати щиру нашу волю спільного труду в користь краю, але жадаємо від більшости і правительства: вступлення на дорогу иншої політики супроти нас і наших постулятів; як репрезентанти цілого нашого народу мусимо уважати ся виразом бажань і поглядів не якоїсь партії політичної, але цілого народу руського, та домагатися, щоби наші постуляти політичні, економічні і культурні трактувані були достойно і серіозно як постуляти народу, та щоб в кождій справі загально-краєвій голос наш справедливо був розважений і узгляднений, і щоб не рішалось без нас а проти нас,— щоб тут положено кінець системови: уважати нас народом другорядним,— та з сього становищя не уступимо ні на крок. А коли на сім становищі стрінемо ся з неохотою і протиділаннєм сеї Палати, то не нашою буде виною, що тоді супроти безхосенности нашої участи в Соймі, приневолені будем піти за голосом суспільности і полишити сей Сойм, щоби тим сильнійше поза ним

364

станути в обороні наших прав, а консеквенції з сього витягне вже сам нарід руський!... Отся заява п. Олесницького є одним з найбільше достойних виступів наших посольських представництв, що заповів послідовну боротьбу за здійсненне наших прав. В сій соймовій триднівці поставив п. Олесницький внесок про заложеннє руського університету у Львові, та інтерпеляцію в справі надужить виборчих. П. Барвінський поставив внесок про заложеннє руської ґімназії в Станиславові, та пп. Могильницький і Король промовляли при буджетовій провізорії. Вони оба виказували причини, що викликали заяву руських послів. Перший з них п. Могильницький доказав, що лєґенда польська „вільні з вільними, рівні з рівними“,— пусті слова! Сим сповнились слова його батька о. Антона Могильницького... Другий з них п. Король нагадав про побої польських дітей німецькими учителями в Познаньщині та сказав, що нас іще більше болить серце, коли дізнаєм кривди від брата, від народу польського... По ухваленню буджетової провізорії відрочено наради Сойму, бо президент міністрів д-р Кербер знова навязав переговори чесько-німецькі та Рада державна мала зібратись на 4. лютого 1902, а тимчасом радила комісія буджетова Палати послів. Тут промовляв п. Романчук в справах: галицьких виборів, поділу Галичини, утворення руської секції Ради Шкільної краєвої у Львові, як також заложення руського університету у Львові, та голосував проти цілого буджету державного.{Про дальші заходи в справі університетській: „О руський університет у Львові“, Львів 1904, Накладом редакції „Діла“.}

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"