"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

26. Дебата в Палаті послів.

Як зібрав ся парлямент, приступлено в дні 21. жовтня 1902, до дискусії над наглим внеском п. Романчука в справі заснування руського університету у Львові. З польської сторони промовив п. д-р Старжиньскі і заявив, що Поляки в засаді не противлять ся оснуванню руського університету, але поки що Русинам не треба університету, бо їх наука іще не розвинула ся. Міністер просвіти д-р Гартель хвалив руських студентів за їх пильність і працю, але не признав наглої потреби руського університету, бо руські академіки можуть без перепони студіювати на инших австрійських університетах тай на львівськім університеті. По промові п. Барвінського і внескодавця п. Романчука, Палата послів не ухвалила наглости внеску на оснуваннє руського університету у Львові.

По сім наступила дебата в справі наглого внеску п. Романчука про рільничі штрайки у Сх. Галичині і поступованнє краєвих властей. В сій справі промовив президент міністрів д-р Кербер і на підставі одержаних інформацій від галицького намісника графа Пініньского признав, що рільничі штрайки у Сх. Галичині мали також підклад політичний і були наслідом свідомої орґанізації „Народного Комітету“,— а правительство мусить обстоювати спокій і безпечність населення. З його промови виказало ся, що

373

він стає в обороні польських власників більшої маєтности, щоби при помочи голосів кола польського ратувати державні конечности. Найзавзятійше виступив проти нас в сій справі польський народний демократ п. д-р Ґломбіньскі. Він сказав, що руське радикальне (!) сторонництво намагає ся перенести до Галичини ірляндську боротьбу штрайками і бойкотами, та загрозив, що Поляки не допустять до розірвання свого національного орґанізму. Йому відповідав п. Василько та напятнував його клеветником і фальшівником подій, і заявив, що доки не забезпечить ся законам належного значіння і пошани, то ніяка сила не здержить вульканічного вибуху заворушення руського народу. П. Брайтер (незалежний соціяліст) попирав внесок п. Романчука та виказував надужиття галицьких властей в обороні самоволі і визиску польських дворів. А п. Дашиньскі доказував, що рільничі штрайки у Сх. Галичині мали підклад виключно соціяльний і тому він є обовязаний стати в обороні робучого люду проти власників великих обшарів землі, та всякі економічні викрути п. Ґломбіньского на користь польської шляхти уважає науковим бляґерством. По переведеній дебаті ухвалила Палата послів резолюцію, якою зізвала правительство: перевести доходження про рільничі штрайки у Сх. Галичині і їх причини та предложити звіт Палаті послів. При нагоді сеї дебати виявило ся, що наш нарід у своїх політичних змаганнях не може числити на поміч польських демократів. Та польські обшарники не могли успокоїти ся від появи хлопського штрайку у Сх. Галичині. їм привиджувалась гайдамацька партія, що іде на їх знищеннє, та щоби сей наступ параліжувати вони наблизились до людовців з Західної Галичини і предложили корисне набуваннє двірських ґрунтів для кольонізації мазурами під кличем: Похід на Русь!{Тоді видавав Михайло Петрицький: тижневник „Гайдамаки“, а польсько-шляхоцька орґанізація зачала видавати ґазетку „Руский Селянин“ для параліжування акції штрайкової.}

374

Тоді наш публіцист Роман Сембратович написав розвідку п. з. Polonia irredenta, щоби розкрити перед світом всю галицьку дійсність і суть аспірацій польської шляхти, що перетворила ся у польську гакату супроти руського народу в Галичині. Наші економісти, зокрема о. Тит Войнаровський,— піднесли думку: оснування нашого банку парцеляційного, бо засоби „Краевого Союза Кредитовогз“, „Дністра“ і руссофільської „Защити Землі“ не вистарчали на приспішений викуп більших посілостей до парцеляції між наших селян-хліборобів. Але сього діла не вдалось негайно здійснити...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"