"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

33. Український рух в краю і за кордоном, 1903. р.

Майже рівночасно з рухом штрайковим в Галичині вдарив живійшим темпом живчик українського

380

руху за кордоном. Там проявлявсь замітно мужицька револьта, викликана українськими діячами. А відтак весною 1903. р. маніфест царя Николая II. заповідає віротерпимість (толєранцію) для неправославних віроісповідань та деякі реформи аґрарні, як улекшеннє рільничих кредитів і впровадженнє прибічних економічно-адміністраційних рад... Щоби піддержувати заінтересуваннє чужинців нашою справою та добути трибуну перед форум Европи — порозумілись: Руський Клюб у Відні з Народним Комітетом у Львові та заложили руський часопис в німецькій мові під назвою: Ruthenische Revue у Відні. Сим видавництвом заняли ся посли: Василь Яворський, д-р Андрій Кос, Юліян Романчук, о. Теодор Богачевський і д-р Андроник Могильницький,— та Роман Сембратович як редактор, так що в місяці маю 1903, зачав сей орґан виходити. Та в нашім краю знова слідний живійший рух. „Сільський Господар“ в Олеську, „Просвіта“ у Львові і „Спілка для господарства“ в Перемишли скликали економічний Зїзд до Львова, що постановив товариство „Сільський Господар“ перенести до Львова, щоб створити питомий центр рільничої орґанізації, та вишукати для неї відповідні форми. Наші гімнастичні товариства: „Соколи“ і „Січи“ основують ся одні за другими, та д-р Кирило Трильовський, орґанізатор „Січей“, уладив „Січове свято“ в Коломиї. Літом 1903 р. ширять ся далі рільничі штрайки і виборюють кориснійші умови праці. Новий намісник граф Андрій Потоцкі звернув ся був до перемиського епископа о. Константина Чеховича з зазивом, щоби здержав штрайкову аґітацію наших священиків, але священики не покинули своєї роботи. В дні 15. серпня 1903. р. відбув ся у Львові: Зїзд руських послів парляментарних і соймових з Галичини і Буковини, під проводом п. Юл. Романчука. Отсей Зїзд видав деклярацію про становище всіх Русинів в краю і державі. В сій заяві під-

381

несено, що причиною невідрадного політичного положення австрійської держави є політика австрійських правительств в користь народів пануючих, яка противиться справедливости і рівноправности всіх народів. Дружина руського народного театру з р. 1901. держави. Супроти сього є конечне: перетворити державу на основах автономій народів з виключеннєм майоризації. Далі заложено в сій заяві протест проти всепольського проєкту відокремлення Галичини на основі розширеної автономії краєвої,— та постав-

382

лено домаганнє реформи всіх ординацій виборчих на підставі загального, рівного, безпосередного і тайного голосування. В сій деклярації зійшли ся разом всі наші посли. Російська Русь-Україна святкувала в Полтаві велике свято памяти Івана Петровича Котляревського, відслоненням памятника, в дні 12. вересня 1903. р. До Полтави виїхали були на те свято визначні діячі народні з Галичини і Буковини та вернули домів одушевлені, бо побачили там, що українство пробиває ся... А в дні відкриття памятника Івана Котляревського в Полтаві,— оголосив Екзекутивний Комітет будови руського народного театру у Львові відозву до руського народу галицької землі, щоби складав датки на будову театру. З членів сього Комітету іще живуть: д-р Кость Левицький, Ілярій Огоновський, о. Александер Стефанович, д-р Стефан Федак, д-р Микола Шухевич, д-р Михайло Коцюба, і Осип Шухевич. В переїзді на маневри військові вступив був цісар Франц Йосиф до Львова та приймаючи депутацію від краю сказав до п. Барвінського, що намісник і маршалок краєвий тай Відень є за оснуваннєм руської ґімназії в Станиславові і тому він надієсь, що в Соймі стрінемо ся з прихильним настроєм... Се було в дні 14. вересня 1903. p., коли Сойм галицький зібрав ся на дальші наради.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"