"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

55. Всекраєве народне віче у Львові, 1905. р.

Щоби однодушно підперти заяви нашої депутації і домагання наших послів, скликало товариство політичне „Народна Рада“: всекраєве народне віче на день 2. лютого 1906. р. під отвертим небом, на площі високого замку у Львові.

На се віче зїхав ся нарід зі всіх сторін нашого краю, наймаючи окремі зелізничі поїзди, так що на означену годину 2. лютого 1906. р. явилось у Львові около пятьдесять тисяч учасників,— переважно наших селян, підбадьорених і свідомо одушевлених. На заклик „Народної Ради“ станули в сім дні у Львові члени всіх руських партій, не виключаючи навіть Руссофілів, що мусіли доскакувати за нами, бо за нашими кличами пішов весь руський нарід.

Сі величаві збори отворив голова „Народного Комітету“ д-р Кость Левицький промовою привітною, в котрій сказав між иншим: „Як по там-тій стороні Збруча встали міліони поневоленого українсько-руського народу до борби за волю, так тут міліони галицько-руського народу підняли один могутний клич: Дайте нам загальне, рівне, безпосереднє і тайне право виборче!... Найжеж нинішний дзвін вічевий, той воскресший дух народний пробиває гори і скали супротивностей,— най котить у перед сили долі народної, щоби луч нового життя чим скорше зійшов нам,— днем сонця волі народної!...“

На сім вічи проводив д-р Кость Левицький та як його заступники були помічні: о. Стефан Городець кий, парох з Вербиловець коло Рогатина і Іван Прибила, господар з Романова коло Бібрки. Референти і бесідники промовляли рівночасно з чотирох трибун: п. д-р Евген Олесницький, Семен Вітик, д-р Кирило Трильовський, і о. Стефан Онишкевич, і инші. По однодушнім вирішенню резолюцій в справі загального, рівного, безпосередного і тайного права виборчого,—хор під батутою о. Остапа Нижанківського загремів: Ще не вмерла! Весь зібраний нарід співав разом...

416

Коло намісництва і палати польського архиепископа стояли цілий день сконсигновані: поліція і військо до атаку, щоби наші вічевики не ішли походом через місто. Але наш нарід розійшов ся у взірцевім порядку та сей історичний обхід скінчив ся поважно і без пригоди... Такий був намісник граф Андрій Потоцкі. Він розпочав був саме в той час інспекцію старости у Східній Галичині та при сій нагоді поширював свої погрози. Коли наша депутація селянська в Бучачи жалувалась перед ним на самоволю старости, то він відповів, що порядок мусить бути, а на жаданнє старости пришле військо і баґнетами приверне спокій,— хоча неспокою не було... Згадуючи всекраєве народне віче з 2. лютого1906. р. нагадуєсь мені один момент, який я схопив принагідно. Сього дня відбували також Руссофіли в „Народнім Домі“ у Львові своє віче в справі виборчої реформи. Коли я в ранці переходив побіч Народного Дому стрінув я гурток наших селян, що ішли на віче та до них приступив старий жид з довгою сивою бородою і запитав: що се таке? Але селяне гуторили між собою і не зважали на допити сього жида. Тоді відлучилась від сих людей селянка молодиця, приступила до сього жида і до нього заговорила: я вам скажу,— тут зїхались люде, бо має вийти таке право, щоби всім людем добре було. На сі слова похитав жид головою тай склазав: Ну! ну!,— але такого іще не було на світі і не буде... Як я се почув, то мені станули перед очима два світи. Один світ, се відроджуючий ся український нарід, що жити хоче вірою в справедливість і кращу будучність. Сей світ зображала мені отся селянка-молодиця, що простим а привітливим словом висказала чужому чоловікови, як понимає загальне і рівне право виборче. А другий світ се той старозаконний жид, що вже пережив ся, але гаразду не зазнав і не вірить в справедливість того світа... В краю наступила політична мобілізація до переведення народними зборами всесторонної ор-

417

ґанізації — в ожиданню дальших подій. Ми зробили все, що було можливе та нашою остаточною зброєю стали маси освідомленого народу.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"