"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

58. Дальші наради парляменту, 1906. р.

В дні 5. марта 1906. р. прийшли під наради парляменту: три наглі внески: Романчука, Брайтера і Дашиньского в справі крівавої події в Ляцькім. Польська адміністрація мусіла станути перед судом парляменту. Романчук виказував, що се є система ворожого поступовання краєвих властей супроти Русинів. Брайтер казав, що сьому винні володарі краю, котрі при помочи ц. к. старостів розпочали контрреволюцію проти виборчої реформи, а Дашиньскі пророчив, що аж реформа виборча покладе кінець могучости шляхти і польського кола! Палата послів ухвалила внесок п. Романчука з зазивом переведення слідства і покарання виновників та відшкодовання родин — жертв крівавої події в Ляцькім...

Дня 7. марта 1906. р. приступила Палата послів до першого читання предложень виборчої реформи. П. Романчук домагав ся переведення змін несправедливих постанов предложення та жадав, щоби, розділ мандатів був доконаний не на підставі

419

територіяльних, але національних округів виборчих. А консервативно-всепольська більшість Кола польського виступила у похід проти реформи виборчої, ставляючи домаганнє ревізії конституції для розширення автономії краю. Та на диво, до Поляків приступили Всенімці: Шенерер і Вольф і поставили наглий внесок на відокремленнє Галичини, щоби сим способом позбути ся послів з Галичини та дійти до німецької більшости в австрійськім парляменті. Сей внесок перепав. Також не вдержав ся наглий внесок чеських послів: д-ра Герольда і товаришів про реформу конституції в ціли управильнення відносин національних. При кінці місяця марта 1906. р. вибрано комісію для реформи виборчої, зложену з 49. членів. Руський Клюб назначив до сеї комісії п. Василька, бо як сказано, „там не так буде ходити о арґументуваннє, як о дипльоматизуваннє...“ З сею думкою не погоджував ся „Народний Комітет“ та був невдоволений, що п. Романчук не хотів приймити вибору до сеї комісії у так важнім моменті... Ширший Народний Комітет у Львові видав дня 30. марта 1906. р. знова маніфест до руського народу,— щоби скликав віча і на них домагав ся поправлення хиб реформи виборчої та своєю непохитною поставою перебив хитрі замисли наших противників,— бо права здобувають лише ті, котрі мають силу і за свої права вміють бороти ся до загину Народний Комітет заступав становище, що правительство барона Ґавча сповнило своє зобовязаннє о стільки,— що предложений проєкт ординації виборчої оперло на загальнім, безпосереднім і тайнім праві виборчім, але рівночасно допустило до нерівности репрезентаційних прав руського народу супроти польського народу і тому нам треба домагати ся відносної зміни ординації виборчої для Галичини. Та Поляків не вдоволяла реформа виборча барона Ґавча і вони шукали за союзником, щоби повалити правительство барона Ґавча. Польське коло було та-

420

кож зневажене бароном Ґавчем, бо коли презес кола польського граф Войтіх Дідушицкі покликував ся на те, що Поляки удержували Австрію голосуванням: за конечностями державними, то барон Ґавч відповів, що Поляки за свою згоду на конечности державні — казали собі платити... Мабуть сього не могли Поляки забути та злучили ся з Чехами, щоби позбути ся барона Ґавча. Чехи нагадали собі тепер справу внутрішної мови урядової і другого чеського університету,— тож поваленнє смілого премієра було їм по дорозі. Та барон Ґавч не завагав ся додержати слова, шоб своєю особою не перепинювати великого діла і подав ся до димісії. Цісар розпращав ся з бароном Ґавчем відручним письмом, в котрім заявив, що його імя назавсігди злучене з великою реформою животних основ держави.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"