"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

61. Макс Володимир Бек став преміером Австрії, 1906. р.

В парляменті у Відні запанувало немале здивуваннє, що новим президентом міністрів став д-р Макс Володимир Бек, шеф секційний в міністерстві рільництва,— котрий досі політикою не займав ся. Але він був знатоком справ австро-угорських, зокрема відносин торговельно-економічних і тому цісар заіменував його президентом міністрів, щоб угоду з Угорщиною чим скорше покінчити. Та барон Бек показав ся опісля чоловіком енерґійним і політично зручним. Він дібрав собі свого товариша з давних літ: д-ра Витовда Коритовского (віцепрезидента краєвої дирекції скарбу у Львові) на міністра скарбу; Молодочеха д-ра Форшта на міністра торговлі, та трьох міністрів — краянів: графа Войтіха Дідушицкого, д-ра Пацака (Чеха) і Прадог о (Німця),— Щоб йому помагали в справах: реформи виборчої і угоди з Угорщиною. Таким способом зложив він міністерство на пів парляментарне і дня 7. червня 1906. р. представив нове міністерство Палаті послів.

У своїй вступній промові сказав барон Бек, що нове правительство є концентрацією робітних сил, в части з великих сторонництв а в части з урядничого стану; — що правительство піде тою дорогою, котрою поведе його парлямент; — вказав на потребу парляментарного трактування австро-угорської угоди, та заявив, що правительство зробить все для прискорення парляментарного полагодження виборчої реформи, бо отсе причинить ся до облекшення національного мира. Вкінці підніс він апель до обєднання правительства, парляменту і народів держави...

424

В комісії для виборчої реформи виринули супротивности між сторонництвами і національними представниками країв, так що барон Бек мусів ладнати сі супротивности дорогою компромісів, щоби допровадити до можливого порозуміння. Зокрема, Поляки з кола польського іще намагались розбити виборчу реформу внеском п. Хтаржиньского на розширеннє автономії Галичини, та домаганнєм плюрального права виборчого, покликуючись на висшість культури і висоту оплачуваних податків. Наші посли боронили ся проти сього всякими можливими арґументами та видали до парляменту поклик з узасадненнем свого становища за загальним і рівним правом виборчим{„Die galizischen Ruthenen an das Wiener Parlament und die Sffentliche Meinung Oesterreichs“,— се був той поклик. Від 1906 р. виходила у Відні »Ukrainische Rundschau« під редакцією д-ра Володимира Кушніра, заміcць »Ruthenische Revue«.}. Тоді п. Ґломбіньскі предложив комісії реформи виборчої, щоби для Галичини побільшити число мандатів на 110, а Поляки погодять ся відносно підвишки з Русинами. На се відповів п. Василько, що він згодив би ся на побільшеннє числа мандатів для Галичини, але жадає 35 мандатів для Русинів,— та компромісово згодив ся відтак п. Василько на 102 мандати з Галичини, з котрих для Русинів мало припасти 27 мандатів. Сей компроміс викликав невдоволеннє в краю та „Народний Комітет“ вислав мене до Відня, щоб я заявив нашому парляментарному Клюбови, що орґанізації в краю є невдоволені з такого компромісу і жадають, щоби Клюб відкинув той компроміс. П. Василько виправдував ся, що його внески відкинула комісія виборчої реформи і тому він про свою особу мусів згодити ся на таке число мандатів, щоби не розбивати реформи виборчої,— а впрочім Клюб буде робити іще заходи, хоч він не має надії на значне поліпшеннє справи{Нашу національну статистику опрацював був Богдан Рожанський.}.

425

Наслідом сього стану справи „Народний Комітет“ проголосив дня 8. липня 1906. р. заяву, якою запротестував проти насильного накинення руському народови тільки 27. мандатів супроти 75. польських мандатів,— та коли в комісії реформи виборчої відкинено всі предложення п. Василька на зміну проєкту реформи виборчої, то дальше полишеннє п. Василька в тій комісії уважав „Народний Комітет“ за неможливе і візвав руських послів парляментарних, щоби сей замах політичний відперли найострійшими средствами парляментарними... В дальшім ході нарад комісії виборчої реформи піднесено число мандатів з Галичини на 106, з чого на Русинів малоб припасти 28 мандатів. На сім перервано дальші наради комісії до сесії осінної. В межичасі радили делєґації, та в австрійській делєґації промовляв п. Романчук при буджеті закордонних справ, і при сій нагоді висказав ся, що булоб пожадане, як би Австро-Угорщина порадила Росії, щоб вона дала свободи українському народови. Сей висказ п. Романчука не припав до вподоби нашим молодшим політикам, що стояли на иншім становищі. Вони заступали як раз противну думку,— що зріст української політичної сили над Дніпром додасть галицьким Українцям сили в боротьбі, яку їм накинено по сей бік Збруча...{Пр. пop. Dr. Wladimir Kuschnir, Die Ukraine und ihre Bedeutung im gegenwartigen Krieg mit Russland, Wien 1915, стор. 31.}

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"