67. Наради партійні.

На закінченне сього періоду конечно згадати про наші наради партійні.

Народний Зїзд делєґатів народного (національно-демократичного) сторонництва радив два дни і:

Михайло Павлик

25. і 26. грудня 1906. p., в новім домі „Дністра“ у Львові,— щоби застановити ся над виборчою, кампанією і установити провідні вказівки для орґанізацій в краю. Реферували: д-р Кость Леви-{стр.430}цький, голова Народного Комітету, про нашу політичну діяльність; д-р Володимир Охримович про виборчу тактику; о. Ал. Стефанович про справу посольських кандидатур, та д-р Льонгин Цегельський про справу виборчого фонду і справу аґрарну.

Сей Народний Зїзд висказав домаганнє, щоби при виборах до Ради державної всі верстви і стани руської суспільности в Галичині: селянство, духовенство і цивільна інтеліґенція поступали згідно і солідарно, та щоб при веденню виборчої акції наступило порозуміннє з иншими руськими сторонництвами, як також з опозиційними жидівськими і польськими сторонництвами, на основі компромісів. Народне сторонництво буде ставити і попирати тільки тих кандидатів, що належуть до сторонництва і зобовяжуть ся вступити до одноцільного независимого руського Клюбу парляментарного. Центральним Комітетом виборчим сторонництва буде Ширший Народний Комітет.

Зїзд українсько-руської радикальної партії, що відбув ся в днях 22 і 23. грудня 1906. р. постановив вести акцію виборчу самостійно, але не виключаючи можливости злуки з демократичними партіями. Сей Зїзд заявив, що нова виборча постанова доказала до решти, що нашому народови нема що довго попасати у Відні, і тому партія буде попирати тільки таких кандидатів на послів, які дають запоруку, що поможуть народови до виборення економічної і політичної незалежности австрійскої України від Відня і від галицької Польщі,— а найпершим обовязком буде, аби протягом шестилітної сесії допровадити до сього, за всяку ціну, щоби всі ґрунти: панські, державні і церковні попалися в руки селян. Вкінці зїзд бачить будуччину нашого народу виключно в єдности його з українським народом в Росії, та в наконечній ціли тої єдности,— українській републиці...{стр.431}