"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

8. Галицькі дні в Палаті послів.

В новім парляменті приступлено до нарад і зараз зачались відбувати: галицькі дні,— значить піднесено тяжкі закиди проти самоволі галицьких урядів,— безпощадно критикуючи намісника графа Потоцкого.

Перша нагода до демонстраційного виступу наших послів прийшла при виборі п. Старжиньского

449

другим віцепрезидентом Палати послів. Проти його вибору заложив п. Романчук протест, покликуючись на те, що він все виступав проти оправданих домагань наших, і тому наші посли не мають довіря до його безсторонности. А коли проте, п. Старжиньского вибрала Палата послів більшістю голосів другим віцепрезидентом, то наші посли не допустили його, щоб він подякував за вибір, вибухаючи безпроривним криком: ганьба! проч!... Сей перший конфлікт залагоджено в той спосіб, що п. Старжиньскі зобовязав ся не президувати в часі промов наших послів... Відтак предложило правительство, як звичайно, буджетову провізорію та при сій нагоді президент міністрів барон Бек виголосив програмову промову, в дні 27. червня 1907. р. В сій промові заповів він нову соціяльну політику в користь широких мас народу, та заявив, що політика заможних кляс мусить набрати змісту, який бувби тіснійше звязаний з добром народних мас. Та як підчеркнув він, що соціяльна демократія вийшла на денне світло парляментарної рівности,— то соціяльно-демократичні посли зачали переривати його промову кличами, що він не хотів би тут бачити соціял-демократів... На се відмітив з місця президент міністрів барон Бек, що він як раз видить їх радше в Палаті, чим поза Палатою, коли мечуть каміннєм у вікна парляменту. Тоді в одну мить успокоїлись соціяльно-демократичні посли та на моїх очах успокоював їх розважний провідник д-р Віктор Адлєр, щоби не робили дурниць... Я розпізнав в тім моменті незвичайну притомність ума і політичну зручність барона Бека та розвагу голови союза австрійських соціял-демократів д-ра Віктора Адлєра. Свою промову закінчив барон Бек словами апелю: гуртуйте ся, панове, коло правительства і його програми! Його політика є: чесних цілей, чесних способів і простої дороги... А далі прийшли наглі внесення. Ґесман (христіянський-соціял) і товариші поставили спільне нагле внесеннє в справі трівкої санації краєвих фі-

450

нансів. Сю нагоду вихіснував д-р Рєннер (соціял-демократ) і поставив додаткове нагле внесенне, щоби правительство приготовило для соймів: реформу виборчого права на засадах: загального, рівного, безпосередного і тайного голосування, бо як держава має дати гроші краям, то вона мусить знати: в чиї руки підуть ті гроші. На се заявив міністер внутрішних справ Бінерт, що правительство не годить ся на таке ставленнє справи, а годить ся тільки на те, щоби досі виключеним від виборчого права признати відповідний вплив на склад сойму,— бо що иншого є загальний державний парлямент, а що инше — сойми! Отся неожидана заява правительства сподобалась краєвим автономістам, але за те прикро вразила поступові партії, зокрема наших послів і соціял демократів. На салі зчинив ся крик протестів, так що міністер Бінерт зачав ся трясти і ледви відчитав до кінця коротку заяву. Тут виявилось, що правительство зробило експеримент з загальним виборчим правом до парляменту, але не хотіло пускати соймів краєвих на бистру воду і хотіло мати давні куріяльні (станові) сойми. Та коли правительство і автономісти станули проти, то відносний наглий знесок не міг вдержатись. Зараз за сим пішов наглий внесок про покараннє трьох скарбових урядовців у Відні за виборчу аґітацію. При сім внесенню промовив п. Будзиновський і без пардону представив, як у нас трактуєсь урядовців руської народности, котрих без найменшої причини викидаєсь на Мазури: за Сян з Русинами! Відтак прийшло наше нагляче внесенне в справі галицьких надужить виборчих і крівавих виборів в Горуцьку, яке заступали і промовляли пп. д-р Окуневський і о. Вас. Давид як... Дізнавшись про розвязаннє другої Думи в Росії, вислали наші посли з парляменту віденського: привіт для б. послів першої і другої Думи, що між точки своєї програми вставили автономію України,— та висказали їм бажаннє, щоби наспів чим скорше

451

час, коли український нарід зможе конституційною дорогою добивати ся своїх прав...{Найдокладнійші вісти з України приносила нам: „Рада“, ґазета політична, економічна і літературна, видавана Евгеном Чикаленком під редакцією М. Павловського, в Київі.} У відповідь на сей привіт з 4. липня 1907. р. обізвав ся до нас Ілля Шраг з Чернигівщини, що був душею першої української парляментарної громади, та переказав нам щирий привіт з України... Та наші наглі внесення проти виборчих надужить в Галичині не одержали вимаганої більшости в Палаті послів, наслідом чого наші українські посли самочинно, під проводом п. Василька, заложили протест відспіваннєм національних гимнів: „Ще не вмерла Україна“ і „Не пора!“ — в парляменті. Занепокоєні міністри вийшли з салі нарад парляменту, а здивовані посли инших націй не знали, що мають робити. Се був протест-спів поневоленої душі українського народу, котрого не зрозумів перший парлямент загального голосування. Що „Коло Польське“ не поперло наших наглих внесень, се було нам зрозуміле; що п. Люеґер з великим клюбом христіянсько-суспільним забув про нас, се мож було вияснити,— але що брати Славяне: Чехи, Словінці і Хорвати нас опустили, се було для нас новим причинком до науки про славянофільство... Колиж п. Крамарж побивав ся за допущеннєм чеської мови та відтак за допущеннєм славянських мов до бесід, внесків і інтерпеляцій в парляменті, то я ось як відповів славянським послам в дні 19. липня 1907. р. в Палаті послів: „В останних часах наші товариші Чехи підняли голос в обороні язикових прав народів славянських в Раді державній, та за отсі їх змагання ми заступники руського народу заявляємо їм подяку. Але як маєсь на меті дійсну оборону інтересів народів славянських, то виявляєсь іще важнійше питаннє про охорону і попираннє розвою сих народів — ділами! Нам не поможуть гарні слова про ідею славянства, коли в дійсности одні ґрупи славянські гуртують ся у ворожий похід на

452

знищенне других слабших народів славянських. Змагаймо чинами нашими в життю публичнім до переведення в діло рівноправного розвою усіх народів славянських, а тоді сповнить ся правдива ідея славянства, та тоді вольний русько-український народ подасть руку живому славянству!...“

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"