Ся українська демонстрація викликала в парляменті величезне вражіннє, але на жаль — некорисне для нас, Христіянсько суспільні посли кинулись були на нас з пястуками та соціяльні демократи помогли нам їх відперти. Голова клюбу п. Романчук мусів зложити заяву, що хоча обуренне руських послів ізза подій на львівськім університеті є природне і зрозуміле, то одначе того роду події є найменше бажані, і тому просив, щоби їх не класти на рахунок клюбу,— та просив Палату о вибаченнє, що один із членів нашого клюбу, хоч без наміру, викликав сю подію.
А президент Палати послів, при остаточнім залагодженню сеї події проголосив, що сього роду вчинки не є під охороною ненарушимости посольської...
Та сей елементарний вибух проминув, а некорисне .вражіннє значно злагодилось, як міністер просвіти{стр.464} у відповіди на нашу інтерпеляцію признав, що ректорат львівського університету не поступив по інтенціям міністерства.
Австро-угорські предложення угодові приняла Палата послів в дні 17. грудня 1907. p., в другім і третім читанню, та правительство барона Бека віднесло по реформі виборчій — другу велику побіду.