"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

32. Польські настрої до наближення.

Та Поляки зі свого боку не були безпечні, чи довго удержуть ся при своїм верховодстві супроти нас. Вони зачали оглядатись за порозуміннєм з нами... На се вказує ось яка подія. Весною 1908. р. зайшов я був до д-ра Льва Біліньского, що тоді був ґубернатором Австро-угорського банку у Відні,— в справі устійнення кредитів для нашого Краєвого Союза Кредитового і союзних стоваришень (спілок кооперативних). При сій нагоді зачав д-р Біліньскі говорити зі мною про справи політичні і виявив велику охоту стати помічним в уладженню відносин між Українцями і Поляками,— заявляючи, що він є в добрих зносинах з новим презесом Кола Польського п. Ґломбіньским. Я знав д-ра Біліньского іще з часів університетських у Львові, та не мало здивував ся його заявами прихильности для нашої справи, але подумав собі: побачу, які він має наміри і що кипить в Колі Польськім. Тому на його вічливі слова відповів я чемно, що радий почути відносні предложення, та можу зайти до нього в годинах неурядових.

В кілька днів опісля сказав мені п. Василько, що д-р Біліньскі запрошує нас обох до свого бюра банкового на означену годину по полудни. Коли ми оба там зайшли, застали ми уже п. Ґломбіньского, хоча розмова з презесом Кола Польського не була умовлена. Таким способом було нас уже чотири, та д-р Біліньскі розпочав розмову на тему нещасної боротьби між Поляками а Українцями, та конечної по-

487

треби заключення угоди, чи порозуміння між обома братними народами. Ось так ішла товариська розмова нічим невязана,— на всілякі питання актуальні, як рівноуправненнє Українців в галицькій адміністрації, справа львівського університету, зміна ординації виборчої до Ради державної, реформа виборча для галицького Сойму і и. В сій розмові зазначив я, що беру тут участь тільки своїм іменем, а не іменем нашого парляментарного Клюбу, бо до сього не маю уповажнення, та отсе потвердив також п. Василько. А на мій запит звернений до д-ра Біліньского, чи має він проєкт уладження відносин між обома народами, відповів він, що його шемат іще не є викінчений та він предложить відносний шемат як свій проєкт на другий тиждень, як знова зійдемо ся. Презес Ґломбіньскі сказав, що він також не має повновласти від Кола Польського і тут говорить з нами зовсім приватно, та бажавби побачити проєкт д-ра Біліньского і тоді застановить ся, чи з ним піде на Коло. Наступаючого тижня зібрали ми ся іще раз в банковім бюрі д-ра Біліньского і він тоді відчитав нам свій шемат-проєкт для нарад в Колі Польськім і в нашім Клюбі парляментарнім. Отсей шемат мав допровадити до тривкої угоди межи обома Галичину замешкуючими народами: I. Коло Польське разом з Українським Клюбом будуть старати ся виєднати у правительства, щоби Українці одержали посади: віцепрезидентів намісництва, суду апеляційного у Львові і Ради шкільної краєвоі; інспектора шкіл краєвих; президента, зглядно віцепрезидента в судах окружних; заступника маршалка Сойму; референта в міністерстві просвіти і висшого урядника в міністерстві для Галичини, як також, щоби до служби політичної в краю принимано Українців. II. Коло Польське разом з Українським Клюбом переведуть закон про львівський університет, такого змісту, що університет львівський ім. цісаря Франца полишить ся як польський, а правительство

488

приступить до заложення окремого університету українського в Галичині (!), в означенім речинци. III. Державні підмоги мають приділюватись в більшій мірі для українського населення. IV. Коло Польське приступить до переговорів з Українським Клюбом в справі зміни виборчої ординації до Ради державної на підставі національного катастру у Східній Галичині. V. Коло Польське буде ділати, щоби в краю заложено три нові ґімназії руські; побільшено число учительських семинарій утраквістичних; приватну українську семинарію жіночу у Львові — удержавнено і зутраквізовано; щоби субвенції краєві на ціли українські були обильнійші; щоби членом виділу краєвого був Українець з партії Клюбу соймового, та щоби в засаді узнано, що Українцям припадає 35 послів соймових на підставі обовязуючої виборчої ординації соймової, та що се число означувати буде відношеннє числа українських соймових мандатів до польських в реформі виборчій соймовій, при евентуальнім приміненню катастру національного. VI. За те має Український Клюб узнати: політичну і адміністраційну єдність краю; права автономічні Сойму краєвого і їх поширеннє; правний status quo відносно язика урядового в краю,— в дорозі законодатній,— та істнуваннє польського населення у східній части краю на рівних правах з українським населеннєм. VII. Відтак Український Клюб має зобовязатись: відречися послів аґітаторів (І) і радикальних ґазет (!), а співділати у згоді суспільній, національній і реліґійній та у поборюванню радикальної аґітації, що послугуесь штрайками і подібними середниками, як також при виборах поступати льояльно в дусі угоди. VIII. Та Коло Польське і Український Клюб будуть провадити в Раді державній спільну політику в тім напрямі, щоби в парляментарнім правительстві засідали: польський міністер для Галичини, один ре-

489

сортовий міністер Українець і що найменше один ресортовий міністер Поляк. IX. Коло Польське і Український Клюб парляментарний мають постарати ся про ратифікацію сеї угоди у своїх сторонництвах національних. X. Мала бути постанова про нероздільну цілість всіх умов угоди. Коли д-р Біліньскі відчитав сей шемат угоди — я був незвичайно здивований, що по гарних його словах вийшла така річ, начеб він нас не знав або хотів з нас зашуткувати, прирікаючи нам в засадний чих справах грушки на вербі. Мені не лишалась инша можливість, як тількі заявити, що я такого проєкту не можу подати до відома нашого Клюбу, бо сей шемат не надаєсь за субстрат до нарад, а міг би викликати непотрібні докори і посуджування. Пан Ґломбіньскі став заклопотаний і признав, що в сім проєкті мож би іще дещо змінити та він про се подумає, і відтак взяв собі відпис того шемату, щоб застановитись,— а я навіть не брав собі відпису і вдоволив ся моєю нотаткою. Посол Василько вийшов разом зі мною і сказав до мене подорозі, що я добре сказав їм, бо д-р Біліньскі се старий крутій і думав, що нас зловить...{Пр. пop. Leon Віlіnski, Wspomnienia і dokumenty tom I. 1846—1914, Warszawa, стор. 159 і д.} Так розлізлась ціла справа і я про неї нічо не згадував на Клюбі ані перед ніким. Що я добре зробив, не піднимаючи сеї справи, виказує факт, що навіть по оголошенню споминів д-ра Біліньского в р. 1924 найшов ся добродій, котрий зачав мене колоти своїми закидами за те, начеб я на власну руку заключував шкідні умови з Поляками. Я знав добре недовірчивість наших товаришів і склонність до легкодушних помовлювань. Може хтось сказати, що я ділав у почуванню політичного еґоїзму, але як раз я мав на увазі що инше. Я не хотів трівожити моїх товаришів послів ані нашої української суспільности, щоб їх не від-

490

ривати від безнастанної праці в народі і для народу. Отсе була моя провідна думка. Але для мене вийшло одно добре з тих розмов з пп. Ґломбіньским і Біліньским, бо я переконав ся, що Поляки не є вже всемогучі у Відні та що наше представництво зачинає доходити до значіння, коли Поляки до нас підходять... При сій нагоді я пізнав близше п. Василька як чоловіка, що не піде проти води, як не має сили... Він думав спершу, що порозуміннє наше з Поляками дасть ся легко перевести товариськими формами, а відтак розкусив сей твердий оріх і побачив, що мож зуби поломити...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"