роком минав, а правительство не брало ся серіозно до переведення сеї справи. Аж тепер нагадали сю справу Чехи і Поляки та стали напирати на правительство, щоб воно негайно приступило до виконання закону з р. 1901. Президент міністрів барон Бінерт був противний будові каналів та заявив на Раді міністрів: „diesen Wahnsinn werde ich nicht mitmachen“, Він мав на увазі недостачу державних фондів на сю ціль та покликував ся на відємну критику знавців водних доріг. В сій скрутній справі піддав міністер скарбу д-р Біліньскі свою думку, щоби інтересованим краям, зокрема Галичині виплатити відшкодованнє замісць будови каналів{Пр. пop. Leon Bilinski Wspomnienia і dokumenty T. I., Warszawa 1924, стор. 200 ід.}.
З приводу сеї справи запросив през. міністрів також нашу парляментарну президію на конференцію в дні 21. серпня 1910. р. Іменем нашого Клюбу прибув я з п. Олесницький, бо він був знавцем справи водних доріг. Замітне було, що ми розпочали нашу конференцію піднесеннєм справи українського університету, бо вона була найактуальнійшим питаннєм нашої політики. Одержавши прихильні приречення в сій справі приступили ми до справи каналів. Посол Олесницький представив, що ми трактуємо питаннє про дороги водні зі становища економічного. Зокрема, обнимаючи реґуляцію рік і меліорацію прибережних ґрунтів може будова каналів причинитись до піднесення нашого рільництва і тому ми є за будовою водних доріг,— але ми готові відступити від домагання будови каналу: Одра — Висла — Дністер під услівєм, що з сього титулу припадаюча на Галичину квота буде ужита на регуляцію рік і меліорацію прибережних ґрунтів. Се була опінія нашої парляментарної репрезентації,— котру през. міністрів барон Бінерт з вдоволеннєм приймив до відома. Инакше було в Колі Польськім, де боролись дві ґрупи: одна за відшкодуваннєм під проводом міністра Біліньского, а друга під проводом презеса |
