"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

74. Крівава стичка у львівському університеті, в дні 1. липня 1910. р.

Та саме в тім дні 1. липня 1910. p., як ми узасаднювали наше жаданнє в справі університетській, в буджетовій комісії,— львівський університет став ся видовищем страшної крівавої стички між українськими і польськими студентами. Українська академічна молодь зібрала ся в одній з саль університетських на віче нелєґальне (без призволу ректора) і ухвалила одноголосно: приступити до боротьби за університет український,— як найострійшими способами. В часі віча наших студентів зачали польські студенти класти барикади з лавок, а наші студенти побачивши, що їх забарикадовують вибігли з салі нарад і зачалась стрілянина з обох сторін. На побоєвищи стверджено: український студент Адам Коцко убитий, ранені чотири Українці, чотири возьні і два Поляки... На голос стрілів увійшла поліція на університет, опісля прибули там слідчий суддя і державний прокуратор та розпочались доходження карні на місци. З наших студентів приарештувано 127-мох, а відтак 22-ох задержано в арешті слідчім. А польських студентів лишено на волі, хоча вони також стріляли,— та опісля слухано їх як свідків.

Того самого дня була президія українського парляментарного Клюбу у президента міністрів барона Бінерта і на підставі одержаних депеш представила йому сю подію. Він мав уже звіт від намісника і зачав нам обіцювати, що справа буде докладно розсліджена. На се відповіли ми йому, що розслідженнє справи не залагодить лиха, бо тут треба не проволікати, але чим скорше полагодити нашу справу університетську...

З нашого боку підношено закид, що університетські власти і поліція знали про приготовлення польської боївки до нападу,— але нічого не зробили, щоби до сього не допустити. А з польського боку піднесено крик, що гайдамаки напали на львівський

546

університет, та що через те є зірвані переговори в справі університетській. При сім стали Поляки посуджувати наших послів, мов би вони брали участь в тайних нарадах студентів і підмовили їх до гайдамацького нападу на львівський університет... Наслідом такого баламучення суспільности, оголосив наш Клюб парляментарний комунікат з проясненнем сумної події з 1. липня 1910. р. і заявою, що не зважаючи на всі противні заходи буде старати ся прискорити здійсненне нашого найважнійшого культурного домагання. На доказ висшої культури польського населення повибивала польська боївка вікна в наших домах: духовної семинарії, інституту Сестер Василіянок, Народної Гостинниці і и. У відповідь на представленнє сенату львівського університету про признаннє польського характеру львівського університету внесли українські професори і доценти львівського університету: деклярацію до міністерства просвіти, в котрій заявили, що доти не зрєчуть ся прав, які прислугують руській нації і мові в львівськім університеті, доки не наступить заснуваннє окремого руського університетету у Львові. Сю деклярацію підписали: о. Бартошевський, Вергановський, Грушевський, Дністрянський, Добрянський, Колесса, о. Комарницький, о. Мишковський, Рудницький, Стебельський і Студинський... Після ухвалення буджету виступило парляментарне напруженнє. През. міністрів барон Бінерт не полагодив національних спорів і тому в дні 5. липня 1910. р. відрочено парлямент.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"