"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

59. Заява графа Штірка і другий проєкт в справі університетській.

По делєґаційній сесії зачала Палата послів в дні 22. жовтня 1912. р. вести свої наради, щоби докінчити роботи, що були перервані літними феріями. Президент міністрів граф Штірк виголосив тоді політичну промову та підчеркнув дві важні угодові акції: в Празі і у Львові, значить признав, що для внутрішної політики Австрії не тільки справа чесько-німецька, але й справа українсько-польська має однаке значіннє...

В тім часі предложило нам правительство другий проєкт цісарського письма в справі університетській, але й сей проєкт не відповідав нашим домаганням. Наслідом представлення Українського Парляментарного Союза заявив президент міністрів граф Штірк, що правительство готове далі переговорювати, а як пізнасть докладно наші домагання, то уложить новий проєкт і буде старати ся справу прискорити...

В дні 24. жовтня 1912. р. помер у Відні наш посол і щирий товариш: Григорій Цеглинський, один з найвизначнійших діячів українських в Галичині,— знаменитий педаґоґ, публіцист, автор драматичних творів та розважний парляментарист і діяльний

629

громадянин. На його місце прийшов до парляменту п. д-р Володимир Загайкевич. Тоді прийшов в Палаті послів під нараду: буджечдержавний на рік 1913, предложений міністром скарбу Залєским. Правительство графа Штірка сподівало ся, що в сім часі небезпеки війни Палата послів негайно і без ніяких закидів приступить до ухвалення правильного буджету. Але сі надії не зовсім здійснили ся, бо невдоволені народи пригадали ся в пригоді. Українці і полудневі Славяне спротивили ся відісланню буджету до комісії і зажадали переведення першого читання. Ми зробили се, щоби пригадати правительству, що воно не додержало зобовязань затягнених супроти Українського Союза в часі переговорів в справі військових предложень в червні 1912. р. Та коли презес Кола Польського п. д-р Лєо у своїй буджетовій промові признав потребу мирного співжиття обох народів в краю і намагав ся виказувати, наче би Українці не допускали до порозуміння, то я ствердив, що саме від польської сторони залежить, чи реформа виборча до галицького Сойму буде полагоджена чи ні; що справа університетська не є в ніякій звязи з нашою обструкцією в Соймі, та що за університет, котрий належить ся нам від австрійської держави не будемо платити Полякам ніякими політичними концесіями; що до мирного співжиття накликує нас незвичайна небезпека зі сторони великоросійської аґітації,— бож Поляки піддержують в Галичині російську пропаґанду, та що Поляки мусять покинути свою дволичну політику і станути на становищи рівноправности супроти українського народу, а тоді наступить згідне пожиттє обох народів в краю...

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"