Кредити на війну обстоювали оба польські міністри: Біліньскі як міністер спільного скарбу і Залєскі як австрійський міністер скарбу. Їх провідною думкою було відбудувати Польщу при помочи Австрії, а правительство австрійське не хотіло собі наражувати Поляків у грізнім моменті недалекої війни з Росією і здержувало виконаннє своїх приречень, зглядно зобовязань супроти Українців.
Те становище правительства спричинило невдоволеннє в краю. Ширший Народний Комітет,{стр.628} національно-демократичного сторонництва, зібрав ся у Львові на нараду в дні 15. жовтня 1912. і ухвалив резолюції:
1) ствердив, що справа соймової виборчої реформи проволікаєсь з вини польської більшости і односторонного поступовання краєвого правительства;
2) ствердив з найбільшим невдоволеннем, що справа українського університету досі іще не є зреалізована;
3) приймив до відома слова цісарського признання, але з жалем сконстатував, що положеннє українського народу в Галичині стоїть в яркій суперечности зі словами цісаря, бо сі слова не найшли ніякого примінення в дійсних обставинах нашого життя в краю.