"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

61. Спільні делєґації в Будапешті з кінцем 1912. р.

Австрійська внутрішна політика стояла тоді під знаменем закордонних подій. Тому знова скликав цісар спільні делєґації на сесію до Будапешту. До сеї сесії увійшов я як одинокий представник українського народу в австрійській делєґації. В дні 6. падолиста 1912. р. привитав цісар обі делєґації: австрійську і угорську престольною промовою, в котрій підніс, що правительство возьме участь в акції держав до привернення мира. На лици цісаря слідне було затрівоженне, та загально було звісне, що він заступає думку, щоби Австрія не далась втягнути у вир воєнної заверухи.

Міжнародна ситуація була незвичайно напружена, так що кождого моменту мож було сподіватись воєнного конфлікту між Австрією а Росією. Треба було бути в делєґації дуже обережним і собі самому продумати орієнтацію супроти війни на Балкани Я дійшов до голосу в комісії закордонних справ в дні 8. падолиста 1912. р. та сказав там, що в Росії переслідуєсь Українців за їх мнимі симпатії до Австрії, а в Галичині і на Буковині ширить ся огірченнє між українським населеннєм, бо австрійське правительство не додержує навіть таких приречень, як сповненнє нашого головного культурного домагання: заложення українського університету. Отсе виказує нам, що пануюча в державі політична система зражує собі власні народи, котрі помагали її в часах тяжкої небезпеки. Звідсі виходить зневіра народів і сьому треба приписати руссофільські махі-

631

нації в Галичині. Та в закордонній політиці також не добре дієсь, сказав я, бо Росія знає нині, що Франція і Анґлія стануть по її стороні, а мож сумнівати ся, чи інтереси Австрії — найдуть попертя Німеччини і Італії... Ми є в засаді за тридержавним союзом, але треба, щоб він був дійсним союзом. Український нарід симпатизує з боротьбою балканських народів за свободу, а уважає австрійську закордонну політику ,.status quo“ на Балкані невідповідною, бо нам треба приязних відносин з балканськими державами. По устійненню самостійности балканських держав прийде кінець російському панславізмови, що заганяв всі славянські ріки до російського моря. Найпевнійшим способом проти ворога є заспокоеннє справедливих домагань своїх народів. Щоб тільки Австрія не прийшла з сим за пізно!... Я відчував, що мені удав ся перший мій виступ в делєґації і в тих тяжких обставинах, та про се я переконав ся опісля, коли наш Український Клюб парляментарний постановив в закордонній політиці придержувати ся напряму, який я зазначив в делєґації{Моє становище в делєґації звернуло увагу преси: німецької, французької і анґлійської. Зокрема, париський „Le Temps“ помістив був статтю п. з. „Пересторога Австро-Угорщини“, покликугочись на мого промову}. Рівночасно, бо тогож самого дня, промовляв п. Окуневський в буджетовій комісії у Відні, та вказав на сумну прояву, що австрійське правительство робить перепони розвоєви своїх народів і тому не треба дивувати ся, як українські посли знова перейдуть до обструкції.{Поляки видали тоді публікацію під німецькою маскою: Unter uns — ohne Maske. Eine Antwort auf die Ruthenenfrage, von den Ruthenen selbst gegeben (?). Zusammengestellt von A. von Redlitz, Wien 1912.} Під той час важкої закордонної крізи відбуло ся замкненнє „Українського Клюбу“ в Київ і та українське життє находилось там під обухом переслідувань. У відповідь на те наступили протиросій-

632

ські демонстрації у Львові, а опісля російські демонстрації під редакцією „Ради“ і під австро-угорським конзулятом в Київі... Тоді помер у Київі мистець української музики: Микола Лисенко. На його похорони поїхала була делєґація галицьких Українців: проф. Володимир Шухевич, о. Остап Нижанковський, проф. Філярет Колесса, д-р Мих. Волошин, д-р Ст. Людкевич і Волод. Бандрівський. Та вернім до нарад спільних делєґацій в Будапешті. По комісійних нарадах приступлено до пленарних засідань австрійської делєґації і там я промовляв в дні 16. падолиста 1912. р. відносно закордонної політики. Я сказав на вступі: Вже сам факт, що тільки я один є одиноким представником українського народу в делєґації — є найліпшим доказом сього, як трактуєсь наш нарід в сій державі. Далі вказав я на те, що закордонну і внутрішну політику веде ся у нас без ніякої звязи, і се є головним блудом австрійської політики, бо закордонної політики не мож вести на дальшу мету без згоди народів держави. Тому заявив я отверто, що наш нарід симпатизує з визвольною боротьбою балканських народів і бажає, щоби Австрія увійшла в приязні відносини з балканськими державами. Колиж наслідом воєнних подій на Балкані status quo став неможливий,— то пункт тяжкости переніс ся на північний Схід, у відносини до Росії. Сі відносини треба управильнити. Австрія має право жадати, щоби Росія не пособляла руссофільського руху в Австрії,— але й Австрія є обовязана инакше трактувати українську націю, як хоче відвернути від себе сю небезпеку. Як довго не будуть сповнені наші національні конечности, мусимо з нашого боку виступати проти державних конечностей...{Пр. пop. Stenographische Sitzungs-Protokolle dor Delegation des Reichsrates, Budapest, 1912, на стор. 90 і д.}. Моє становище в делєґації було в сій порі для правительства неприємливе і тому,— щоби злагодити

633

нашу опозицію, президент міністрів граф Штірк на делєґаційнім приняттю представив мене цісареви в дні 20. падолиста 1912. p., та цісар розпочав зі мною розмову, що звернуло було увагу инших членів делєґації а найбільше Поляків. Цісар сказав до мене привітливо: В Галичині маєте тепер полагодити важну проблєму національного помирення обох народів. На се я відповів: Так є,— маємо, діза важні домагання — наш університет і соймову виборчу реформу. Цісар навязуючи до моїх слів — зараз сказав: Реформа виборча до галицького Сойму є дуже важна, бо нам залежить на мирнім співжиттю обох народів. Та як укладають ся відносини в краю? На сей запит цісаря я заявив, що цісарське „посланіє“ до нас зробило дуже корисне вражіннє в настрою нашого населення супроти руссофільських махінацій... Цісар був сим вдоволений і сказав: Се мене тішить. Підхоплюючи сі слова цісаря промовив я далі, що булоб для нас дуже пожадане, щоби цісарське правительство чим скорійше приступило до здійснення наших справедливих домагань, щоб ми могли предложити нашій нації позитивні успіхи. Цісар подумавши хвилину відповів: Правительство зробить се і до сього прийде... При кінці цісарського приняття в королівськім замку в Будапешті звернув ся до мене президент міністрів граф Штірк і поспитав, чи я вдоволений з цісарських слів. Та коли почув моє вдоволеннє — сказав до мене: Бачите, що ми своє робимо і цісаря згідно з правдою інформуємо на вашу користь. Своїми словами дав цісар до пізнання, що він розуміє як слід становище нашого заступництва і неможливе положеннє нашого народу в Галичині, та що правительство має виступити активнійше... В дні 29. падолиста 1912. р. вручив президент міністрів граф Штірк президії Українського Парляментарного Союза новий проєкт цісарського відручного письма в справі університетській, та на підставі сього проєкту відбувались опісля нові конференції. У Львові відбулась в дні 1. грудня 1912. р. спільна

634

конференція польсько-українська в справі соймової реформи виборчої, та польська сторона ніби проявляла тенденцію до угоди, але опісля роздумалась і наради відложено{Українська репрезентація в австрійськім парляменті звернула ся була до публичної опінії з публікацією п. з. Die oesterreichische Politik gegen die Ruthenen, Wien, 1912.}.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"