"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

62. Довірочні збори у Львові, в дні 7. грудня 1912. р.

Та в справі австро-сербського конфлікту перестала була Росія гороїжити ся, як німецький канцлер Бетман Гольвеґ сказав, що Німеччина стоїть за Австрією,— але проте австрійське правительство внесла в Палаті послів: мобілізаційні законопроєкти. Отсе був даний знак, що мира не буде і довійни Австрії з Росією таки прийде.

Наслідом такої ситуації зібрались у Львові, в дні 7. грудня 1912. p., в салі „Дністра“: довірочні збори найвизначнійших діячів усіх українських партій Галичини, та по основній дискусії вирішили згідно, що з огляду на добро і будучність українського народу по обох боках кордону, на случай оружного конфлікту між Австрією і Росією, ціла українська суспільність однозгідно і рішучо стане по стороні Австрії, а проти російської імперії як найбільшого ворога України.

На сім міжпартійнім зїзді найдіяльнійших членів усіх українських сторонництв було до 200 учасників з усіх сторін Галичини. Наради отворив д-р Кость Левицький та до президії зїзду вибрано: д-ра Костя Левицького, д-ра Антона Горбачевського і Михайла Павлика. На секретарів покликано: д-ра Вол. Бачинського, Гриця Тершаківця і студента А. Зеленого. Реферат про міжнародну ситуацію виголосив: д-р Володимир Охримович. Дуже основна дискусія виявила однодушну зґідність поглядів всіх учасників з усіх українських партій в справі відношення українського народу в Австрії

635

до можливого австрійсько-російського воєнного конфлікту, що найшло свій вислів в одноголосно ухваленій резолюції, котрої основна думка полягала в тім, що в разі війни між Австрією і Росією весь український нарід, з огляду на тяжке положеннє українського народу в Росії, своїми симпатіями і ділом стане по стороні Австрії... Відтак візвано всі три українські партії, національно-демократичну, радикальну і соціяльно-демократичну, щоби в найблизшім часі оснували міжпартійну Національну Раду. Наради закінчив д-р Антін Горбачевський горячою промовою, в якій візвав учасників, постанову зїзду поширити в краю та висловив надію, що навіть найкритичнійші моменти стрінуть нас приготованими... Отcе виразно зазначую і підчеркую в інтересі правди, що таку, а не иншу витичну лінію політичну приймили усі українські партії в Галичині. Галицькі Поляки довго радили над своєю орієнтацією в разі війни, бо тоді пробував у Львові лідер національних демократів п. Роман Дмовскі і перетягав їх на бік Росії. Остаточно вирішило Польське Коло соймове, що Поляки є готові в разі потреби сповнити свій обовязок супроти держави і монарха... А руссофільська депутація зі Львова, зложена з о. проф. Івана Костецького, д-ра Теодозія Заяца і д-ра Льва Павенцкого, прибула тоді до Відня, щоби зложити вірнопідданчі почування, та у відплату за те виєднати полишеннє „Народного Дому“ у Львові — в руках руссофільської партії. Про сю депутацію згадував нам міністер барон Гайнольд і висказав своє здивованнє, як мож домагати ся від нього скасовання правосильного вироку судового.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"