"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

74. Виборча кампанія до Сойму галицького, 1913. р.

Дня 20. червня 1913. р. покінчила ся літна сесія парляменту, а спеціяльну дебату над звітом фінансової комісії відложено до осінної сесії...

Тим часом в краю перейшла перша фаза виборчої кампанії: правибори в сільских округах покінчились. Вороги соймової реформи виборчої не погорджували ніякими засобами, щоби фальшувати висліди правиборів, але наш нарід дав уже при правиборах доказ поступу політичного освідомлення і витривалости, так що з сеї першої фази виборчої боротьби вийшов побідно.

Я звернув ся був до намісника Коритовского з домаганнєм, щоби й при самім виборчім акті поводили ся власти — законно і безсторонно Намісник не відказав мойому домаганню, хоч заявив мені, що се є злишне, бо він усував своїми зарядженнями всякі надужиття та безпосередно давав всім старостам прикази безглядної безсторонности.

Відтак в дні 30. червня 1913. р. станули наші виборці з сільських громад до урни, щоби обявити свою волю, хто мав стати їх заступником в краєвім Соймі.

Перші телєґрами і телефони принесли нам добрі вісти: Перемишль, вибраний д-р Теофіль Кормош 114. голосами,— перепали: князь Володислав Сапіга (перемиський володар) з 76. і Федак (руссофіл) з 17. голосами; Чортків, вибраний д-р Антін Горбачевський 83. голосами,— перепали: Артур Цєлєцкі (ворог „Просвіти“) з 62. і Марчак (руссофіл) з 3. голосами; Снятин, вибраний Іван Сандуляк 114. голосами,— перепав: барон Мойса (повітовий маршалок) з 67. голосами...

Сі перші вісти розпочали ряд добрих вістей з наших округів виборчих, так що ми дійшли до числа понад 30. українських послів сой мових.

Зокрема, вибрані були національні-демократи: 1) д-р Вол. Бачинський; 2) д-р Теодор Ваньо; 3) Ла-

657

зар Винничук; 4) д-р Сидір Голубович; 5) д-р Антін Горбачевський; 6) Роман Залозецький; 7) о. Ол. Капустинський; 8) Іван Кивелюк; 9) д-р Теофіль Кормош; 10) Іван Кохановський; 11) д-р Іван Куровець; 12) д-р Кость Левицький; 13) Лев Левицький; 14) о. Северин Метелля; 15) д-р Теофіль Окуневський; 16) д-р Роман Перфецький; 17) Теодор Рожанковський; 18) д-р Евген Петрушевич; 19) Вол. Сінгалевич; 20) Тимотей Старух; 21) Гриць Тершаковець; 22) о. Іван Яворський, і 23) д-р Льонгин Цегельський. З радикальної партії були вибрані: 1) Павло Думка; 2) Павло Лаврук; 3) д-р Микола Лагодинський; 4) д-р Іван Макух; 5) Іван Сандуляк і 6) д-р Кирило Трильовський. Іще були вибрані: д-р Михайло Новаковський — безпартійний Українець; д-р Михайло Король, котрий до нас приступив, та д-р Димитрій Марків — одинокий новокурсний руссофіл!... Натомісць, в сільській курії провалили ся між иншими, водиреї протиукраїнські: Тадей Цєньскі, презес Ради Народової та граф Скарбек — всепольський трибун. Отсе була наша велика побіда. В світлі сьої події виказалась в цілій наготі безвартність загарбаного польського стану посідання, з одного боку, а зріст політичної свідомости наших мас народних,— і орґанізації нашої народної сили, з другого боку. Нам нагадались були тоді часи, як в 1860-тих роках мали ми понад 30. соймових послів, та по часах нашого страшного занепаду і самоволі та надужить наших противників зачали ми вертати до сього числа. Тоді нагадувалось те, що писало львівське „Слово“ (ч. 7. з 6. лютого 1867.) по соймових виборах з 1. лютого 1867: „Головні провідники і смілі бесідники в справах руских... вибрані опять в посли соймові, і знов загремить поражаюче руске слово в львівській соймовій салі“... Ми відобрали Полякам десять мандатів соймових; змели руссофільську партію, з котрої на показ лишив ся одинокий д-р Димитрій Марків,— та увійшли до галицького Сойму в силі 31. послів.

658

Не обійшло ся без виборчих надужить, але не було по раз перший розбоїв виборчих,— не обійшлось також без тяжких занедбань наших деяких орґанізацій, як Броди і Долина,— але іще одні такі вибори, та ми булиб дійшли до сили і значіння належного нам в краєвім Соймі... Народний Комітет, що держав тоді керму виборчої акції, видав маніфест до народу з прилюдним признаннєм для всіх українських громадян, правиборців і виборців за їх солідарну, карну і повну пожертвування працю в часі виборчої боротьби. В сім маніфесті піднесено, що всіх Українців вела в сих трудах і працях — віра у велику будучність української нації, та що українська національна ідея віднесла у сій виборчій боротьбі велику побіду... Але не всі українські партії були вдоволені з висліду соймових виборів. Наші христіянські суспільники, що не були в силі розвинути виборчої акції в краю, виступили за те в „Руслані“ з всілякими докорами проти національно-демократичної партії. Тай радикальний „Громадський Голос“ розписав ся був на тему міжпартійних порахунків, з нагоди виборів.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"