87. Делєґаційне приняттє у цісаря.

Наступаючого дня 11. грудня 1913. р. був я на делєґаційнім приняттю у цісаря. По обіді приступив цісар до мене і зачав зі мною розмову про наші переговори в справі соймової виборчої реформи, а я сказав цісареви, що наші переговори стоять не добре, бо польська сторона зломила заключений компроміс і заперечує нашому народови мінімальні його домагання. Тоді запитав ся мене цісар: „А чомуж робите таку прикру для мене демонстрацію в парляменті? Виж знаєте, що я є за сим, щоби ваш нарід одержав належні йому права“... На те я зараз відповів, що наша демонстрація в парляменті не була вимірена ані навіть подумана проти особи цісаря,— а була виразом обурення і розпуки нашої репрезентації супроти ворожого становища Поляків і пассивности правительства. Над сею відповідею застановив ся цісар і далі промовив до мене: „Я знаю, що ви там маєте у своїм Клюбі людей острійшого тону,— але прошу вас старайте ся не допускати до таких прилюдних виступів“... До сього я негайно доповів цісареви, що у відношенню до Поляків всі ми є однакої думки, бо нам годі витримати... Цісар заскочений сим висказом відозвав ся: „Преці моє правительство тут посередничить і робить старанно для вашого добра“. Знова підхоплюючи цісарські слова сказав я, що цісарське правительство посередничить, але Поляки сього не слухають і тому булоб для нас дуже пожадане, як би Поляки почули слово цісаря за нами.

Цісар випрямив ся і сказав мені до очей: „Як же? Вони знають мою волю, що я хочу вам признати справедливі права!“... „То слухняно прошу, щоби Цісарське Величество зволили пригадати Полякам свою волю“... сказав я. Цісар призадумав ся і відповів: „Ви так думаєте... Я розважу, та я переконаний, що се діло довершить ся!“...

Другого дня, 12. грудня 1913. р. прийшов я до голосу на повнім засіданню австрійської делєґації, в дебаті над звітом міністра закордонних справ. В моїй промові сказав я, що дійсною причиною неповодження закордонної політики Австрії є її внутрішна політика, бо Австрія не забезпечила всім своїм народам свободи розвою: Хорватів дала під Угорщину; відіпхнула полудневих Славян а Українців на Угорщині видала на ласку Мадярів, і звідсі такі успіхи робить російська пропаґанда на Угорщині. Далі підніс я, що відносини міждержавні Австрії до Росії не є вдоволяючі, та що головна точка критична закордонної політики лежить тепер не на полудні в Альбанії, але на сході в Галичині, звідки грозить небезпека війни. Відтак вказав я на місію нового російського амбасадора Шебека, щоби попирати руссофільську аґітацію в Галичині; на жалі російського міністра Коковцева про переслідування Росіян в Галичині, хоча їх тут нема, та установленнє волинського архиєрея Антонія головою православної церкви в Галичині... Вкінці сказав я, що провідною думкою австрійської політики повинен бути не страх перед війною з Росією, але напрям вдоволення народів у внутрі держави, а сього як раз нема на области найбільше висуненій на схід, де український нарід боре ся проти геґемонії Поляків. Супроти таких відносин заходить потреба заступити автономію країв автономією народів, яку заповіла престольна бесіда в 1907. p., а тоді Австрія придбає собі сильну підставу проти ворога{Thronrede Seiner k. und k, Apostolischen Majestat des Kaisers Franz Joseph I, gehalten bei der feierlichen Eroffnung des Reichsrates am 19. Juni 1907, XVIII. Session.}.

Делєґат граф Пініньскі полемізуючи зі мною заявив в делєґації, що руссофільська аґітація в Галичині є справді небезпечна та що в дійсности се є неправдиве, начеби в Галичині істнували Росіяяе в національнім значінню сього слова, але з другого боку станув він в обороні Поляків і виказував, що непорозуміння викликує українська сторона,— при чім сказав він, що останні голосні сцени, противні ідеї парляментаризму, не становлять доброї прелюдії до мира...

Опісля промовляв в австрійській делєґації п. Василько та заявив, що будучність Австрії спиратись може на гармонійнім союзі націй; що заслуга вдержання мира належить ся цісареви, а заслуги міністра війни видно по тих міліярдах, які видано... Він заявив ся також за скріпленнєм потрійного міждержавного союза, і за приверненнєм приязних відносин до Румунії. Вкінці сказав він, що Австрія тільки через свою внутрішну політику на східних границях, відбере Росії ґрунт до її надій і аґітації в Австрії...