"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

107. Народний Комітет проти російської пропаґанди.

Та у нас в краю російські емісарі чим раз більше розпускали інтензивну діяльність і се дало привід нашій українській суспільности прилюдно проти сього зареаґувати.

Народний Комітет видав в сій справі комунікат, наслідом котрого з початком місяця мая 1914. р. відбули ся у Львові і в краю збори, на котрих стверджувано:

1) що в Австро-Угорщині нема російського народу, а живе український нарід,— свідомий своєї національної окремішности і самостійности, та.

2) що руссофільський рух, викликаний і піддержуваний Росією, є ворожий не тільки українській національній ідеї, але й інтересам австро-угорської монархії,— як також.

3) протестувано проти нечуваного варварського утиску, якого офіціяльні російські круги допускають ся на українськім народі в Росії,— не допускаючи навіть до публичного святкування столітного ювилею Тараса Шевченка.

До поширювання акції російських емісарів в Галичині причинив ся в значній части карний процес, ведений у Львові проти Руссофілів: Бендасюка і товаришів. Спосіб ведення сього процесу був зовсім инший як процесу карного, веденого у Львові в р. 1882. проти Ольги Грабар і товаришів. Там виступала польська влада в обороні ненарушимости Австрії, щоби доказати, що наш нарід

705

ґравітує до Росії, і тим способом виказати конечність верховодства Поляків в Галичині. Тут виступила польська влада, щоб закадити Австрії своєю льояльністю на відхіднім,— аз другого боку не наразитись Росії і тому сей процес трактувала вона наче теоретичний спір між партіями: українською і староруською (руссофільською). Політика Поляків супроти Австрії змінилась у дволичність. Польські політики розважували: що їм ліпше в разі воєнного конфлікту між Австрією і Росією,— розбір Австрії чи поділ Росії?... Отсе знали „защитники“ обжалуваних Бендасюка і товаришів: Дудикевич, Черлюнчакевич і Глушкевич, та явно підповідали обжалуваним, щоби признавались до єдинства з російським народом і лаяли Українців, а нічо їм не станесь,— бо Поляки мусять оглядатись на Росію. Але Австрія сього не знала... Коли в тім часі був я у міністра судівництва. д-ра Гохенбурґера в біжучих справах нашої парляментарної репрезентації, то він поспитав мене: як іде процес проти Руссофілів у Львові. На се я відповів йому, що сим процесом близше не інтересуюсь, але оскільки знаю, то він ведесь скандально, бо замісць здержувати російську пропаґанду — іще більше її поширює. Міністер Гохенбурґер обурив ся на мене, покликуючись на те, що він має реляції з висшого суду краєвого у Львові, з котрих слідує, що всі обжалувані Руссофіли мусять бути засуджені. А я сказав на те, що піду з ним в заклад,— бо обжалуваних увільнять... І так в дійсности сталось!...{Посол Марків пустив був з сього приводу проти мене клевету, нечеб я домагав ся від міністра покарання обжалуваних Руссофілів. А я стояв при сім становищи, що таких актів, обжалування не треба вносити.} Ось як був інформований Відень про галицькі відносини.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"