"О. І. Бочковський. Вступ до націології"

Суспільні явища та процеси дуже складні. Крім цього, вони занадто динамічні. Властиво вони не існують в статичному стані, цебто бодай відносного спокою. Це дуже утруднює їхнє вивчення. Цим пояснюється, між іншим, чому в соціології, від самого початку, цебто від А. Конта (А. Соmtе), динаміка все переважала над статикою; чому соціологічно краще з'ясована механіка суспільних процесів, ніж аналітика основних суспільних явищ. Щойно новітня соціологія, як „наука про відносини" (Веziеhungslеhre) за назвою Л. фон Візе (L. von Wiessе), одного з її основоположників і провідників т.зв. „кельнської школи", в цій науці або сучасний „bеhаvіоrіsm" в американській соціології, напрям, що студіює суспільні явища та процеси, як вислід громадської поведінки людей, — промощує творчі шляхи для розвитку й поступу соціологій, як справжньої науки.

Громадські взаємини людей дуже різноманітні. Чим вищий культурний щабель, тим складніші вони і тим більше виявляють вони нахил до різничковання в міру суспільного поступу. Ці взаємини бувають морального, правного, господарського, політичного, релігійного й т.д. характеру. Кожний рід цих взаємин став об'єктом окремого досліджування й вивчення окремими спеціальними соціологічними дисциплінами. Так повстали та існують політична економія, наука права, наука про релігію, етика, естетика. Деякі з них, як народне господарство, наука права, з'явилися ще перед народженням загальної соціології. Нікому в голову не приходить думка, що можна заперечувати або обмежувати їхнє право на існування.

Соціологічним фактом є також національні взаємини між людьми. Цей рід міжлюдських взаємин виразно виявився пізніше у порівнянні з іншими проявами міжлюдських стосунків. Національні взаємини є дуже типовим явищем новочасного громадського життя, передовсім в Европі. На підставі їх та у зв'язку з ними населення ділиться на своєрідні суспільні колективи, що називаються націями. Модерні нації розвинулися впродовж останніх майже двох століть із народів, що творилися впродовж кільканадцяти попередніх століть. Модерна нація є кінцевим виявом новітнього культурно-істричного процесу. Нарід — це старий витвір не лише історичного, але й природного процесу, вихідними точками якого були розпорошені племена, злучені кров'ю, цебто спільним походженням. Територія, як спільна батьківщина, об'єднувала народи. Історія моделювала їхню душу, цебто свідомість власної відрубности та самобутности. Модерна нація є витвором цієї національної свідомости та волі до незалежного існування.

Така загальна схема постання й розвитку модерної нації. Докладніше мова про це буде далі. Але тут вже слід зазначити два основні етапи в націотворчих процесах. П. Мілюков — у своїй теорії нації: „Национальный вопрос" (1925) яскраво розрізнив дві головні фази в історії постання та розвитку народів. Констатування цього факту є дуже важне методологічно з погляду наукового дослідження нації. Виходячи з нього, можна й слід усунути передовсім деякі термінологічні неясності в націологічних студіях. Ми побачимо далі, як паралелізм, а іноді навіть плюралізм назв для означення явищ і фактів народотворчого процесу спричинили зайву й шкідливу плутанину в теоріях нації. Люди були та є рабами слів. Ґете влучно зауважив, що людина, коли їй бракує якогось поняття, підкидає замість нього по суті порожнє слово. Очевидно, як протест проти цього культу слова, автор геніального „Фавста" демонстративно підкреслив, що на початку було не слово, але чин, цебто факт. Для соціолога взагалі, а для націолога зокрема, таке розрізнювання фактів від слів, як визнання пріоритету фактів над словами, мало б бути першим і основним методологічним правилом. Тоді скоріше можна було б усунути той хаос понять, що, завдяки повному анархізму, панує непереможно в писаннях про національні справи. Тут увесь час плутаються вирази нація, нарід, люд, народність і т.п., однаково в усіх мовах, не зважаючи на те, що цитований попереду німецький дослідник Фр. І. Нойман написав цілу студію, щоб внести світло в цей термінологічний хаос, і що згодом інший його земляк, відомий географ Ал. Кірхгоф присвятив цьому питанню спеціяльну студію; „До зрозуміння понять нації та національности" (1905).

Ед. Єллінек. Націологічні досліди ускладнюються не лише через згадану попередньо термінологічну плутанину. Нація, як громадське явище, безперечно належить до найскладніших витворів суспільного життя. Дослідники марно намагаються знайти такі ознаки, що вичерпували б повно істоту нації та уможливили б наукову її дефініцію. З цих причин, як ми бачили, Сорокін націю взагалі викреслив зі списку об'єктів соціологічного досліду. Під цим оглядом цей російський соціолог не є унікум. В особі відомого німецького дослідника держави Ед. Єллінека він має свого попередника. У своєму клясичному підручнику: „Загальне державознавство" Ед. Єллінек спеціяльно звертається та аналізує істоту нації й приходить з цього приводу до такого зовсім негативного висновку: „Неможливо, отже, навести хочби один певний, об'єктивний критерій народа. Неможливо також витворити такий критерій шляхом комбінації кількох ознак. З цього випливає, що нарід не є нічим об'єктивним в розумінні чогось назовні існуючого. Скоріше він належить до великого гурту суспільних явищ, які взагалі неможливо визначувати зовнішніми мірилами. Нарід - це скоріше щось істотно суб'єктивне, прояв певного змісту свідомости. Багато людей, що почувають себе зв'язаними багатьма спільними культурними ознаками і через це відрізняються від інших — творить нарід". Тут не місце для аналізи та критики такого погляду. Зроблено це буде на дальших сторінках цієї праці. Але тут я навів горішню цитату, як клясичну ілюстрацію того, що нація, як об'єкт наукового дослідження, належить до найскладніших і найспірніших питань новочасної соціології. Цей скептицизм іноді доходить до заперечення самої можливости об'єктивно-наукового збагнення її істоти, а таким чином і самої науки про націю взагалі. Треба, отже, відповісти на питання — чи цей скептицизм є виправданий. Інакше кажучи, чи можлива націологія? Чи є вигляди й підстави для існування такої спеціяльної соціологічної дисципліни?

"О. І. Бочковський. Вступ до націології"