"О. І. Бочковський. Вступ до націології"

Ми бачили, що „мозаїкова" метода вивчення нації, цебто фактичний розподіл дослідів над цією проблемою між різними науками, не є задовольняючою з багатьох причин. Постає природне питання, чи можлива окрема наука про націю? Чи є для цього потрібні передумови й головно окремий дослідний матеріял?

Цікаво, що під цим оглядом народження націології багато де в чім нагадує історію початкового розвитку соціології. Саме минає 100 літ від засновання О. Контом соціології, як окремої науки, місце якої автор у свій час славетного „Курсу позитивної філософії" точно визначив у своїй відомій клясифікації наук, одночасно з'ясувавши проблематику та завдання цієї наймолодшої дитини в родині наук та охрестивши її (у 1838 р.) новою назвою „соціологія", замість „соціяльна фізика", як би вона мала бути названа по думці декого з тогочасних дослідників, напр., Кетле (Quеtеlеt), одного з фундаторів наукової статистики.

Виявилося однак незабаром, що самоозначення наукових дисциплін є зв'язане з тяжкою боротьбою. Поява соціології зустрічалася з відвертою ворожнечою з боку сусідніх наук: народного господарства, історії, філософії й т.д., представники яких заперечували право на існування цієї наймолодшої наукової дисципліни. Ця боротьба тяглася продовж цілого майже XIX ст. Заперечувалася сама навіть назва соціології, яку мовні пуристи вважали недопустимим філологічним варваризмом через те, що перша її половина була латинського походження, а друга грецького. В цьому добачали вороги соціології злочинне порушення мовного стилю. Для ілюстрації цих критик соціології наведу уступ з відомої фундаментальної праці Дільтея (Dіlthеу): „Вступ до гуманітарних наук" (1883), де цей оборонець відрубности т. зв. „духових наук" (Gеistwissenschaften) в протилежність до наук природничих (Nаturwissеnschаftеn) на адресу громадознавства й спроб О. Конта відокремити вивчення суспільних явищ та процесів, як самостійну науку, — іронічно писав: „Нова наука встановлюється відкриттям важних правд, а зовсім не шляхом огородження патиками досі не окупованого у світі терену фактів...".

Ще в кінці минулого століття П. Варт (Р. Вurth) написав велику полемічну монографію з цього приводу, а саме: — „філософія історії, як соціологія" (1897 р.). Майже кожен підручник соціології, що виходив перед першою світовою війною, починався з виправдання назви та права цієї науки на існування.

Зупинився я тут на цьому через те, що доля націології, яка саме народжується, дуже нагадує початки історії соціології, Як безпідставно там було заперечувано права соціології на існування, так немає рації поборювати спроби обґрунтуваяння націології, як спеціяльної соціологічної дисципліни. Заслуга О. Конта саме полягає в тому, що він визначив суспільне явище, як об'єкт самостійного наукового досліду, що правильно розмежував сферу її дослідження від інших наукових комплексів і, напр., біологічного, як найближчого. Інша справа, як Конт сам виклав основи цієї науки. Сьогодні соціологія Конта, цього батька філософського позитивізму, звичайно, має переважно лиш історичне значення. Але свого часу це був величезний крок на перед у напрямі наукового трактування питань суспільного характеру. На О. Конті базувався дальший розвиток новочасного громадознавства.

Природною була також пізніша диференція та спеціялізація соціології. Адже загальна соціологія могла вивчати суспільні явища й процеси в цілому. Завданням окремих спеціяльних соціологічних дисциплін є досліджування поодиноких проявів суспільного життя. Як вже згадувалося, деякі з цих спеціяльних соціологічних дисциплін постали вже перед появою соціології, як напр., народне господарство. Інші, як скажім, наука про релігію або культуру, появилися згодом. Є фактом, що соціологія та соціологічна метода трактування явищ громадського життя мали незвичайний корисний вплив на гуманітарні науки. Модерні наукові напрями в історії, філософії історії, естетиці, правознавстві, науці про релігію, державу, культуру, літературу тощо є незаперечним цього доказом.

Ця спеціялізація соціології опинилася на порозі національної проблеми, як вияву, без сумніву, своєрідних та з фактичного боку дуже типових явищ нашої доби. Спеціальну своєрідність національних явищ, як окремого фактора громадського сучасного життя, либонь ніхто не буде заперечувати. Для теперішньої доби доводиться їх визнати мабуть найбільш типовими. Масовий їх характер конче вимагає систематичного й всебічного їх вивчення. Ця справа дуже утруднюється у зв'язку з надзвичайною складністю природи національних взаємин людей, однаково зовнішніх (інтернаціональних), так і внутрішніх (інтранаціональних).

Наука покищо безсила дати відповідь на питання: що таке нація? Через що і як люди відчувають свою національну приналежність? Як поставали народи? Як перетворювалися вони в модерні нації? Яка суспільна функція нації? Проблема еволюції народів це одно з найактуальніших і все ще відкритих питань націософії. Масарик, що як філософ і соціолог, багато присвятив уваги національним справам, писання якого з цього погляду мають каменярське значення для націології, у своєму відомому трактаті: „Нова Европа", написаного під час Першої світової війни, дуже добре ілюструє цю складність проблематики народознавчих дослідів, кажучи: „Нації зміняються з бігом часу; в якій мірі і через що? Чи вони зміняються фізично (анатомічно) шляхом схрещування, або й в наслідок професії? Через те, що живуть у містах? В залежності від харчів? Можливо, що в наслідок потестеуй? А як впливає зміна тіла, зглядно кістяка на психічні властивості? Чи психічні властивості народів зміняються незалежно від фізичних і чому? Чи ці властивості зміняються самі по собі, або під впливом сторонніх психічних властивостей? Шляхом засвоювання чужих думок, звичаїв, установ і т.д. Виникає, отже, нелегка проблема самобутности народів, самостійности та самодостятности їхньої культури".

Вже ці питання — це свого роду націологічна проблема. Вже вони виправдують потребу націології, як окремої спеціяльної соціологічної дисципліни. Бо тільки націологія, використовуючи дані й матеріяли окремих наук, що зі свого становища цікавляться деякими з цих питань, як, напр., антропологія, етнологія і психологія народів може дати критичну й вичерпну відповідь на них.

Саме тепер, після великої війни, національні справи як дуже складні та заплутані в своїй істоті, ще більше ускладнюються. Перед нашими очима постали і творяться незвичайно складні суспільні витвори національних колективних шукань і змагань. Напр., італійський фашизм, німецький гітлеризм, що знаходили більший або менший відгомін не лише в Европі, але і по всьому світі (Японія). Дослід і вивчення належать до компетенції соціології. Але загальна соціологія не зможе з'ясувати вичерпуюче причини та природу цих явищ, як і передбачити можливі вигляди їхнього майбутнього розвитку. Найкраще це могла б зробити знову таки націологія. Конкретно — ті соціологи, що спеціялізуються на вивченні національних рухів і питань. Отже, констатую і підкреслюю знову: є досить своєрідної, мовляв, „суспільної матерії", для націології. Саме життя вимагає уконститування цієї спеціяльної дисципліни соціології. Передовсім це лежить в інтересах самої загальної соціології. Відкидати або заперечувати націологію можна лише з мотивів наукового формалізму чи консерватизму.

Так само, як тепер нехтуються чи поборюються змагання або спроби в напрямі самоозначення націології, в минулому можна було заперечувати осамостійнення кождої нової спеціяльної соціологічної дисципліни. Візьмемо для прикладу одну з них: науку про релігію. Аджеж доба, коли релігія домінувала в громадському житті, належить вже (бодай для Европи) до минулого. Природа релігійних почувань значно простіша за національні. Гострота їх наявно занепадає у порівнанні, напр., з минулими століттями (ХV-ХVІІ), коли релігія відігравала дуже активну політичну ролю, була одним з провідних чинників державного життя, доказом чого може бути дуже вимовна тогочасна теза: cuіus rеgіо, еіus rеlіgіо (чия влада, того віра); врешті, спричинила горожанські й міждержавні війни, напр., у Чехії з приводу гуситства, а скрість по всій Европі на ґрунті антагонізму між католицизмом і реформацією — сьогодні все це принаймні в Европі належить до історії.

Це значить зовсім, що роля релігії, як фактора суспільного розвитку народів, є вже остаточно скінчена. Соціологічно, безперечно, релігія є одним з найцікавіших і найглибших суспільних явищ і заслуговує якнайдокладнішого з'ясування з боку науки. Можна констатувати, що наука віддавна і широко цікавилася проблемою релігії. Не згадуючи вже про богословії, інтерес якої до релігії був специфічний та обумовлений здебільшого потребами церкви, ціла низка різних наук від історії, філософії, етики до етнології та соціології виявили не абияке зацікавлення до питань релігійного характеру. Здавалося, що таким чином вивчення релігії є достатньо забезпечене з боку науки. А проте, у середині XIX ст. постала наука про релігію та порівнююче вірознавство, як спеціяльні соціологічні дисципліни. Право громадянства цих наук ніхто не заперечує, а позитивне їхнє значення для загальної соціології є поза всяким сумнівом.

Так само недоцільним і безпідставним є заперечування потреби або можливости науки про націю, що однаково виправдана як з теоретичного, так і з практичного боку. Найкращим доказом цього може бути факт, що націологія силою обставин почала вже творитися від середини минулого століття; що вона має чималу свою преісторію, що видатні соціологи, як Масарик, передбачили й констатували потребу цієї спеціяльної соціологічної дисципліни, присвяченої вивченню нації, національних рухів і національних питань.

"О. І. Бочковський. Вступ до націології"