Розділ 2
Постання УПА

Коли свідки подій в Західній Україні під час гітлерівської окупації говорять про бандерівців, то на ділі йдеться про Українську Повстанську Армію. Вона не постала спонтанно, і вона не є виключно твором ОУН-б, хоч ця остання мала величезний вплив на розвій УПА, на методи її боротьби. Тут, однак, ідеться про постання УПА, як збройної сили ОУН. При цій нагоді пригадаймо, що більшовицька партія перед 1917 р. мала вже свою Червону Гвардію, яка складалася, в основному, з озброєних членів партії. Гітлерівська НСДАП мала свою збройну силу - СС, яка в час війни розрослася до великої армії. Тому й ОУН, як організація, що визнавала тоталітаризм і на ньому була побудована, яка постала з УВО, від самого початку мала свою збройну силу. Почаково нею була Українська Військова Організація, як окрема організаційна структура, а згодом як внутрішня структура ОУН.

ОУН в час свого постання у 1929 р. в прийнятих постановах стверджувала: Лише військова сила, що спирається на озброєний народ... зможе звільнити Україну від займанців. [1]

У 1931 р. вийшла 32-сторінкова брошура ген. М. Капустянського п.н. "Військове знання", у "Сурмі" за липень 1931 р. є вартісна стаття п.н. "Партизанка", що зовсім нагадує структуру й тактику УПА. [2]

Про підготовку націоналістичної армії говорить увесь шлях ОУН, зокрема підготовка старшин (офіцерів), участь націоналістів в організуванні збройних сил Карпатської України,3 формування Дружин Українських Націоналістів ("Нахтігаль" і "Роланд") в рамках гітлерівської армії, а також перші кроки ОУН після гітлерівської агресії на СРСР. ОУН, ототожнюючи себе з усім українським народом, у відозві II ВЗУН (27.08.1993) говорить: Кожний українець - селянин, робітник і інтелігент - прикладе руку до Великої Будови і боротьби, або він раб і безвартісна людина... Не залишити ні грудки Української землі в руках ворогів і чужинців. [4]

Ще 7 липня 1941 p., ще поспіль з гітлерівцями: На визволених українських землях Оганізація Українських Націоналістів (О.У.Н.) будує Українську Державу під проводом Ст. Бандери. [5]

Після арешту Степана Бандери (5.07.1941 p.), голови Уряду Ярослава Стецька (9.07.1941 р.) та кількох інших діячів, ОУН Бандери повела працю в двох напрямках: а) вона доклала зусиль, щоб поширити сітку (мережу - В.П.) членів на всю Україну і б) вона приступила до загальної психологічної і військової підготовки молоді і взагалі населення до збройної боротьби. [6]

Ми вже знаємо, що вслід за гітлерівською армією просувалися "похідні групи" обох ОУН - бандерівців і мельниківців. Вони не тільки організовували місцеву адміністрацію і допоміжну поліцію, але почали заходи з метою творення збройних сил. УПА, отже, поставала від перших днів німецької окупації Західної України. її постання було передбачено набагато років наперед, і набагато років наперед перед тією армією були сформульовані завдання. Тому несуттєвим для мене є спори - чи УПА була твором УОН-б чи ОУН-м, чи теж Тарас Бульба-Боровець створив її прообраз у вигляді "Поліської Січі". Так саме несуттєвою є формальна дата постання УПА. УПА - це твір ОУН.

Чи це взагалі була "армія"? Кожна армія зазнає втрат у битвах, кожна армія бере в полон вояків противника. Де ж ті полонені, яких захопила УПА, якщо це була армія? Де вона їх тримала? Взагалі не тримала, бо це не була армія. Полонених - вбивали.

З наведеної цитати зі станіславівської "Самостійної України" бачимо, що ОУН-б зразу, тобто в липні 1941 p., приступила до загальної психологічної, політичної і військової підготовки молоді і взагалі населення до збройної боротьби. Як могла виглядати і як виглядала така підготовка?

Польський історик Тадеуш Анджей Ольшанський (Ян Лукашув), з оцінками подій якого я не погоджуюся, але про це далі, пише на сторінках "Історичних зошитів", видаваних паризькою "Культурою", що Численна участь селян, в тому й жінок і дітей у протипольських виступах, була стимульована також агітаторами - тільки бандерівських їх було коло 1.000... [7]

Т. Ольшанський правдоподібно спирається на опрацювання, яке було зроблене 1943 р. в Польщі для польського уряду в Лондоні. [8] В тому опрацюванні пишеться: 3 другого боку пропаганду масових мордів мали почати емісари крайнього відламу галицької ОУН, які, числом коло тисячі, агітували вбивати поляків.

Звернімо увагу на те, що назване тут джерело походить з 1943 року.

Отже, коло тисячі бандерівських емісарів подалися на Волинь. А мельниківці ж теж не спали, теж посилали своїх емісарів. їх усіх вистачило на кожне волинське, навіть найменше українське село. А вони ж не затримувалися на місці, зробивши свою роботу, просувалися далі. До злого намовляти довго не треба. На місці знайшлися охочі тероризувати місцеве населення.

Можна собі уявити таку схему діяльності емісарів ОУН: В кожному селі знайдуться такі, котрі, не будучи свідомі цілей і методів діяльності ОУН, готові були, чи то з патріотичних, чи теж з зовсім низьких мотивів, піти на співпрацю з ОУН. Тим більше, що вона послуговувалася гаслами побудови самостійної України. Здобути таких людей не було важко, адже, згідно до націоналістичної доктрини, вони ставали "луччими людьми", "ініціативною меншістю", яка може диктувати свою волю більшості. В кожному селі знайдуться примітиви, котрі свою рацію готові доказувати кулаком, сокирою, чужою кров'ю. Або ж недовчені, розчаровані неуспіхом чвертьінтелігенти, або ж просто трішки грамотні, яких не визнала громада.

Поруч патріотичної пропаганди, емісари ОУН послуговувалися, без сумніву, теж низьким, аморальним аргументом: проженемо поляків - земля по них залишиться нам. Та й майно їхнє нам пригодиться. Згаданий Т. Ольшанський пише, що волинське село було перенаселене, вигнання поляків створювало можливість дістати так потрібну землю, (тож) трудно дивуватися, що "деполонізація", втішалася масовою підтримкою українського села.

Звідси - до найпростішого джерела наживи, тільки один крок: помордувавши поляків, або й українців, які противилися ОУН, перед спаленням садиби, можна було пограбувати рухоме майно, взяти корову, коня, підсвинка. Людська натура така, що їй притаманне гребти до себе. Тим більше, коли агітатори-емісари наперед відпускали гріхи. Оті емісари ОУН з Галичини, які йшли на Волинь підбурювати спокійних досі волинян до злочинів, вважали себе донцовською "ініціативною меншістю", а волинських селян -чорними виконавцями злочинних ідей. А й деякі священики були не проти таких методів.

Напрями пропаганди - хто ворог?

ОУН змальовувала перед українцями образ ворога. Хто ним був? Ними були "окупанти", "займанці", "зайди", "зрадники", "хруні". Такі визначення "ворогів" українського народу знаходимо в офіційних документах ОУН, починаючи від постанов І Конгресу українських націоналістів. В очах ОУН окупантами були не тільки представники польської влади, але й поселені нею на території Західної України т. звані "колоністи", а також усі інші поляки, незалежно від того коли й за яких умов вони опинилися в Західній Україні. Це були "зайди". Словник української мови "зайду" розуміє як "людину, яка прийшла звідки-небудь, не тутешня".9 Чужинцями вважалися всі, хто не був українцем, а чужинець - ворог. Це - вельми примітивний погляд. Ще за часів Київської Русі князі видавали своїх дочок заміж за кордон, і не на те, щоб їх там вважали чужинками. Та й самі князі -Рюриковичі, не були "тутешніми", тобто місцевими українцями, вони прийшли зі Скандинавії. Розвиток засобів транспорту спричинився до масової міграції населення. Люди мішалися між собою, родичалися. Кого ж тоді вважати ворогом? Мого батька, котрий взяв за жінку польку? А її двоюрідні сестри були православними, вважали себе українками - Надія і Поліна. Чи ворогами вважати дітей і внуків моєї, замордованої бандерівцями, тітки-польки, котрі по сьогодні живуть на Україні - Адама, Романа, Петра і Регіну та їхніх дітей? А ось тітка моєї жінки вважає себе росіянкою, бо її мати була росіянка, а батько чех. І вона вийшла заміж за українця, брат якого був довгі роки найвидатнішим членом ОУН у США, де був визначним вченим ентимологом. Мати прославленого українського митця Леся Курбаса була полькою, Ванда Адольфівна. То Лесь Курбас був хто - теж ворог?

Люди мішаються, одні асимілюються в українську, інші в польську націю, культуру. В цьому немає ніякої трагедії, якщо це не цілеспрямована державна асиміляційна політика, якщо асиміляція відбувається природним шляхом. У цих справах неприпустимий расистський підхід, а таким підходом відзначалася ОУН.

Цікаво - що б сказали ідеологи ОУН на те, коли б серед індіан та інуїтів постала організація на зразок ОУН, яка б поставила собі метою вигнати вогнем і залізом усіх "чужинців" з Канади й США, а серед них теж українців,

котрі сто років тому поселилися на цьому континенті, які приїхали сюди після І і II світових воєн? І як би дивилися українські націоналісти на методи, стосовані ними ж у відношенні до польського населення в Західній Україні? Чи схвалювали б вони методи застосовувані ОУН-УПА на Волині Й в Галичині 1941-1945 років?

Був час, коли волинські бояри запросили на Володимиро-Волинський престол литовського князя, бо свої вимерли. То й його нащадки - теж "зайди"?

У світі існує природне право переможців. Історія реєструє загально знані факти, що на завойованих землях населяють своїх людей. Була й економічна, торговельна експансія. Так на території України постали грецькі міста. Після упадку Київської Русі сотні років панували на Україні литовці, поляки, росіяни. Коли почалося поселення поляків в Західній Україні? Не вглиблюючись у нюанси, можна сказати, що понад 500 років тому. Поляки були запорізькими козаками. На території України були поселені німці, з якими прийшло теж магдебурзьке право. Як було сказано, в другій половині ХІХ-го століття на Волині поселилися чехи. На Україні жило багато євреїв. І не тому, що їм було там погано, а тому, що їм там було краще, ніж деінде.

Расовий підхід в "очищуванні терену", стосований ОУН - був злочином. Він був наслідком програмних засад ОУН.

Отже - ворог був. На нього вказували емісари ОУН. Вони завербували собі прихильників, які й стали по селах вожаками, станичними. Пам'ятаймо, що в час окупації на Волині фактично, як і в усьому Райхскомісаріаті України, не діяли суди, правосуддя не існувало. Ще де стояли німецькі гарнізони, там можна було знайти проблематичний захист. Але ж по селах навіть такого захисту не було. Влада була в руках того, хто мав силу, тобто зброю. Силу мала ОУН, яка організувала адміністрацію і поліцію.

Самооборонні Кущові Відділи (СКВ)

Власне: ОУН поставила собі завдання залучити все населення до збройної боротьби проти "займанців", що видно зі сформулювання цитованих завдань ОУН. Це вже було після арешту Бандери і Стецька, але машина вже була пущена в рух. Методом залучення до співпраці з ОУН був, між іншим, терор, застрашування. Єдиною збройною силою на волинській землі була ОУН. Вона й організовувала

правдою й неправдою маси українського населення в так звані Самооборонні Кущові Відділи. По селах ОУН мала вже своїх провідників. Це вони виконували організаторську роботу ОУН.

У квітні 1942 p., відбулася Друга Конференція ОУН (б -В.П.), яка враховує близьку можливість збройної боротьби за українську державність у слушний час,... Крайовий Провідник на Північно-Західних Землях видав доручення творити Самооборонні Кущові Відділи (СКВ), розміром роя чи чоти, зложені (складені - В.П.) з місцевих людей, які хапалися за зброю, коли треба було... після відходу ворога (після нападків - В.П.) члени СКВ поверталися до своїх занять. Влітку і восени 1942 р. постало безліч таких СКВ на Поліссі і Волині. [10]

Відділи УПА

Отже - емісари ОУН з Галичини, які прибули на Волинь і Полісся, виконали своє завдання, самооборонні кущові відділи постали, прийнявши облудну для себе назву. Вони -не оборонялися, вони - нападали, після чого "поверталися до своїх занять." Це були озброєні відділи, яких не треба було ні кормити, ні зодягати, ні квартирувати. Вистачило свиснути - і "військо" готове. З сокирами, вилами, дрючками, ато й з вогнепальною збоєю.

Спочатку не було зорганізованої Української Повстанської Армії. Вона поставала поступово. Але жила ідея, принесена з Галичини на Волинь і Полісся, створити таку армію, яка б викинула з території України "зайдів", яка б позбулася їх назавжди. Саме на хвилях цієї ідеї, не виключено, що без повної свідомості мети, почали на Поліссі й Волині організуватися лісові збройні відділи. Так восени 1941 р. з розформованої поліції, яка була під командуванням Тараса Бульби-Боровця, постала "Поліська Січ". Немає потреби входити в подробиці щодо назв і початкового підпорядкування збройних груп на Волині і Поліссі, вистачить сказати, що поляки, жителі північно-східної Волині (тієї, що була під Польщею) і південного Полісся (теж того, що було під Польщею), довгий час казали, що мордують їх "бульбівці", а не бандерівці. Несуттєвим тут є теж і те, чи Тарас Бульба-Боровець, котрий у написаній собою книжці показує себе як прихильника Української Народної Республіки, а не ОУН, зокрема ж ОУН-б, чи він керував

політикою винищування поляків. Важливим є ствердження, що підпорядковані йому збройні групи мордували поляків. Тарас Бульба-Боровець показує себе у своїй книжці майже демократом, гуманістом[11] і каже, що все, що погане, тому винні бандерівці.

Важливим і безспірним є факт, що 1943 р. бандерівці силою підпорядкували собі збройні відділи Тараса Бульби-Боровця, вже до своєї УПА, а сам Тарас Бульба-Боровець спочатку діяв від імені і згідно з інструкціями Української Державної Влади, тобто ОУН-б, покликаної "Актом 30 червня",[12] але згодом Микола Лебедь виніс заочні вироки смерті на весь штаб "Поліської Січі" - УПА Тараса Бульби-Боровця й наказав підлеглій йому, як провідникові ОУН на ЗУЗ, С.Б. - Службі Безпеки, за всяку ціну виконати ті вироки.[13] Справа не в особах, отже не в Бульбі-Боровцю чи в Климові-Легенді, а в відділах, які впроваджували в життя політику ОУН.

Ті відділи, організовані на зразок війська, зі своїм штабом, службами постачання, озброєння, медичною тощо, виконуючи завдання, часто співдіяли з Самооборонними Кущовими Відділами, названими так для уведення народу в оману, бож вони не були "самообороні", тільки "атакуючі".

Збройні відділи ОУН-УПА, підлеглі Миколі Лебедю, отже вірні С. Бандері, роззброїли створювані ОУН-м, тобто мельниківцями збройні відділи. Зокрема ОУН-м мала такі відділи в Кременеччині й Володимирщині. До назви УПА -Українська Повстанська Армія ще й досі претендують обі ОУН, до неї претендує в своїй книжці Тарас Бульба-Боровець, котрий ще влітку 1941 року встановив контакти з ОУН-м, про що пише Улас Самчук.[13a]

Звідки УПА брала постачання - харчі, зброю, одяг, медикаменти? Звідки її людські ресурси?

Відповідаючи на ці запитання, треба пам'ятати про те, що ОУН-УПА узурпувала собі владу неіснуючої держави, і що ОУН діяла за засадою: Хто не з нами - той проти нас. Це - два важливі чинники, за допомогою яких ОУН-УПА тероризувала українське населення, втягаючи деякі елементи до УПА, інші до СКВ.

До політичних методів ОУН, які сприяли їй вербувати До УПА, слід зарахувати гасло: ... Переможемо тільки шляхом української національної революції, тільки шляхом всенародного повстання і збройної боротьби. Тому ніхто не сміє стояти осторонь, приглядатися і чекати. [14]

Тож, узурпуючи собі "державну" владу, ОУН-УПА проводила мобілізацію молодих людей до УПА, в якій старшинами (офіцерами) головним чином були галичани, колишні учні українських гімназій. По селах були назначені станичні, неначе оунівські старости сіл, котрі, на вимогу ОУН-УПА, підсилену діяльністю Служби Безпеки у формі профілактичних розстрілів, накладали на жителів сіл обов'язок постачання, заготовлювання, зберігання продуктів, одягу, тощо. Відмова від виконання такого наказу була рівнозначна смерті.

Селяни були під постійним терором. Вони не могли не виконувати наказів станичних, а станичні не могли не передавати тих наказів від ОУН-УПА. А потім, коли вернулася на Волинь і в Галичину радянська влада, часто за те, що жінка подала бандерівцеві склянку води - її карали десятьма роками таборів. Хай би вона спробувала не подати бандерівцеві води! Давали не тільки воду, а й останнє з себе, аби зберегти життя.

Треба, отже, інакше дивитися на тих, хто мордував, і їх годі розуміти, і на тих, котрі "подавали склянку води" бандерівцям. їх треба розуміти.