Розділ 5
СС дивізія "Галичина"

Здавалося б, що СС дивізія "Галичина" не належить до теми "Злочини ОУН-УПА". Проте тверджу, що не можна штучно розмежувати УПА і "дивізію". УПА до часу, аж ОУН-б збройно підпорядкувала собі підпільні підрозділи ОУН-м і "бульбівців", була загальнооунівською підпільною збройною організацією, посталою з початково легально діючих відділів ("Поліська Січ"), української допоміжної поліції і з зачатків УПА - мельниківських і бандерівських, хоч назва УПА для цілості прийшла згодом. В УПА були прихильники ОУН-б і ОУН-м, аж врешті цією організацією цілковито заволоділа ОУН-б.

СС дивізія "Галичина" була твором гітлерівців у співпраці з ОУН-м, хоч ОУН-м діяла через створений нею Український Центральний Комітет, доказом чого є хоч би те, що полк. Роман Сушко, член Проводу ОУН-м, запропонував д-ра Володимира Кубійовича на голову УЦК. [1] Цю тезу підтверджує також Іван Кедрин, говорячи, що Після розламу в ОУН мельниківці цілком опанували апарат УЦК... [2] Початково ОУН-б виступала проти творення дивізії, заявляючи, що таке творення означає ... позбавити запілля активного елементу - кинути його на гарматне м'ясо, словом спожиткувати його на фронті..[3] Однак пізніше, коли СС дивізія "Галичина" стала фактом, ОУН-б послала до неї своїх людей, втримуючи постійний контакт з дивізією, між іншими через д-ра Мирослава Малецького, теперішнього редактора "Вістей комбатанта". Після поразки дивізії під Бродами в липні 1944 p., багато з-посеред вояків дивізії приєдналося до УПА, в якій, як ті, що мали за собою військовий вишкіл, стали в ній старшинами (офіцерами). Батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" були створені бандерівцями, вони після бунту Ст. Бандери, спричиненого невизнанням німцями "Акту ЗО червня", були розформовані, офіцери (за винятком Романа Шухевича) були арештовані, але під час творення дивізії їх звільнили, щоб вони влилися в дивізію.[4] Були теж спільні дії УПА і деяких частин дивізії, про що буде мова далі.

Саме ці причини вирішили, що в цій частині говоритиму теж про СС дивізію "Галичина".

На захід від Торонто, в напрямі на Гамільтон, на українському цвинтарі є пам'ятник, споруджений для

вшанування вояків дивізії, на якому є напис: "Борцям за волю України", а над ним на вояцькому хресті: "І.У.Д.", тобто - Перша Українська Дивізія. У цьому розділі намагатимусь дати відповідь на питання: чи дійсно вояки СС дивізії "Галичина" воювали за волю України? І чи виправданою є назва: Перша Українська Дивізія?

Ініціатива створення дивізії

Крім авторів, маю на думці українських націоналістичних авторів, які, пишучи історію, займаються пропагандою та дезинформацією, а до таких зараховую Василя Веригу, є, як виняток, Роман Колісник, колишній вояк СС дивізії "Галичина", автор книжки "Останній постріл" та ряду статтей і розвідок на тему дивізії. Хоч і він, на мою думку, не без гріха, то у періодику "Вісті комбатанта", Торонто, №4/86 і в наступних номерах, він опублікував вельми об'єктивну розвідку, але дав їй заголовок: "Українська дивізія і Військова уцрава "Галичина" німецька політика відносно українського національного війська 1943-1945". [5] У той час взагалі не існувало українське національне військо, чого, зрештою, не заперечує й сам Роман Колісник у змісті розвідки. Автор подає ряд фактів, які кидають світло на суть СС дивізії "Галичина", вказуючи на дотепер невелику кількість праць на цю тему - може й через нехіть писати про неприємні справи.

Ідею створення дивізії Р. Колісник приписує губернаторові дистрикту Галичина Отто Вехтерові, котрий вважав Галичину за "свою" територію, як колишню провінцію Австрії. Галичину, - пише Р. Колісник, - Вехтер уважав за спеціальну країну, в якій якнайскоріше слід відновити німецькі впливи, що перервалися з упадком Австро-Угорської імперії Він хотів перевиховувати українську молодь Галичини, виплекати в ній "галицьку регіональну свідомість", щоб у майбутньому "злити цю свідомість у загальну німецьку" (№4/86, стор. 89). Галичину він (Вехтер -В.П.) уважав за окрему територіальну одиницю, на якій живе населення, що має "свою специфічну свідомість". Так як він її називає, - особлива крайова галицько-українська свідомість, -створилася під час 150-літнього австрійського панування... відповідне виховання призведе "галицьку свідомість" до її злиття у т. зв. "німецьку свідомість". Таке завдання у

вихованні і впливі на українську молодь матиме дивізія (№1/1987, стор. 82,83).

Спостерігаючи галичан на Заході (бо в Польщі не доводилося), можу дійти висновку, що Отто Вехтер не був далекий від правди: в галичан якась окрема психіка, інший спосіб думання. Або цілковиту рацію має Отто Вехтер, або галичани не виросли ще з племінного способу думання і намагаються накинути його решті України, намагаються "приєднати" Україну до Галичини.

У справі створення дивізії Отто Вехтер звернувся з пропозицією до райхсфюрера СС Гайнріха Гіммлера. Це діялося у березні 1943 p., отже в час, коли Радянська Армія перейшла до загального наступу на всьому радянсько-німецькому фронті, коли протягом зими 1942/43 радянські війська визволили Північний Кавказ, ряд областей РФРСР і почали визволяти Україну. Сам Гіммлер остаточно вирішив долю дивізії: дивізія увійде в склад зброї СС (№4/86, стор. 91).

"Зброя СС", тобто "Ваффен-СС", складовою частиною якої була СС дивізія "Галичина", так пояснюється:

Ваффен-СС, гітлерівська злочинна військова формація, складена з членів СС Під час війни Ваффен-СС була перетворена в автономний рід війська (котрий входив у склад сухопутних військ Вермахту), підпорядкованого Г. Гіммлерові... Від 1940 р. частини СС, крім громадян Райху, рекрутувалися з фольксдойчів союзних і деяких окупованих країн (разом коло 300.000), а також з фашистів-добровольців з тих країн, (разом коло 200.000)... Війська СС були елітарною формацією, належали до найбільш сфанатизованих гітлерівських формацій, у прифронтових діях і протипартизанських операціях на окупованій території допускалися багатьох масових злочинів, не дотримувалися принципів міжнародного воєнного права. Ваффен-СС, як складова частина Організації СС, міжнародним Воєнним Трибуналом у Нюрнберзі була визнана злочинною організацією. [6]

У своїй розвідці Р. Колісник описує, що в рамках Ваффен-СС були створені дивізії СС - голландців, норвежців, датчан, бельгійців, естонців, латишів, а також з "власовців". Дві СС дивіії "власовців" перший свій бій звели... проти гітлерівців, у Празі, де вони стали на боці чеських повстанців проти німців. На жаль, такого моменту не було в СС дивізії "Галичина".

Набір до СС дивізії "Галичина" був у принципі добровольчим, до 2 червня зголосилося до неї понад 80 тисяч хлопців і чоловіків.7 У контексті сказаного, в порівнянні з польською енциклопедією щодо визначення Ваффен-СС, може виникнути здивування: невже в Галичині знайшлося аж стільки фашистів? Ні, цих понад 80.000 галичан, це не були фашисти. Ними, або точніше, українськими націоналістами, що недалекі були від гітлерівського нацизму, були організатори дивізії з українського боку. Натомість молоді галичани в той час не знали куди подітися. Особисто знаю одного висококультурного галичанина, Йосипа Григоровича Гошуляка, котрий втік від усього того, що діялося під час війни - в духовну семінарію. Та чи багато могло так зробити?

Це був час, коли отуманеній патріотичній галицькій молоді "випадало" йти в ліс до бандерівців, але не всі цього бажали. Це був час, коли німці масово вивозили молодих людей на невільні роботи в Німеччину. Це був час, коли німці примусово брали галичан до, неначе, Українського Визвольного Війська, підростків до протиповітряної оборони.

А тут появилися пропагандисти з УЦК, тобто від ОУН-м, котрі дивізію змалювали як українську армію. Хто з молодих галичан розбирався тоді в політиці так, як тепер вони розбираються, будучи на схилі віку? І пішли зголошуватися добровольцями.

Одним з них був автор згаданої тут розвідки, Роман Колісник, свій шлях у дивізію він описує в книжці "Останній постріл".[8] В той час автор був учнем української гімназії. Ще з-перед війни в українських гімназіях Галичини й подумати не було можна, щоб учень був патріотично байдужий. Навпаки - всі учні й вчителі були якщо не "ура-патріоти", то справжніми патріотами. Автор описав момент, коли він і його товариші вирішили піти в дивізію добровольцями. Вчитель Грицай сказав:

- ... губернатор Вехтер проголосив творення української галицької дивізії - нових українських січових стрільців. Тепер прийшла хвилина... - взяти в руки зброю! Тепер ваша черга доказати світові, що ми готові піти, боротися і вмирати за долю свого народу... Ви станете новими лицарями залізної остроги! Тепер!

Дивізія стане зародком української армії... Вів заохочував нас ще тим, що ми, абітурієнти, поїдемо до старшинської (офіцерської - В.П.) школи...

- Пане професоре... чи пан професор зголоситься з нами до дивізії?

Кожний підніс руку вгору...

Добровольці, як пише Р. Колісник, підписували заяву: ... готов, як військовий охотник (доброволець - В.П.) вступити до СС Стрілецької Дивізії Галичина і бути чинним (діяльним - В.П.) у військовій службі.

Тож нехай ніхто сьогодні не твердить, що не знав про те, що вступає в СС дивізію. Хіба що не вмів читати по-німецьки й йому цього не пояснили, затаїли цей факт.

Про умови, за яких відбувався набір до дивізії, пише Василь Верига:

В ім'я правди треба ствердити, що вибір для евентуальних добровольців до дивізії був невеликий, або краще кажучи, вибору не було "йти чи не йти", а радше тільки вибір, куди йти: а) до дивізії "Галичина ";... б) на різні роботи, як наприклад "Служба Батьківщині", а зокрема до промисловості в Німеччині, де смерть від летунських налетів (бомбардувань - В.П.) була не менш можливою, ніж на фронті; в) йти в "зелений гай", тобто до Української Повстанської Армії (УПА), до якої закликали бандерівці; чи в найкращому випадку г) переховуватися ще якийсь час на те, щоб з приходом совєтів, бути знову мобілізованим до совєтської армії і гинути на фронті "за Сталіна ". [9]

Пригадаймо, що губернатор Отто Вехтер у березні їздив до Берліна, до Г. Гіммлера у справі творення галицької дивізії. Чи це була його власна ідея? Бо ось д-р Вол. Кубійович пише:

Отже 8 березня 1943 року я написав листа до генерал-губернатора Франка з проханням вжити заходів у справі створення добровільної збройної формації на території Генеральної Губернії, яка разом з німцями воювала б проти більшовиків... Вехтер вів розмови з німецькими колами на власну руку, не питаючи українців... Грозила небезпека, що німці організовуватимуть її (дивізію - В.П.) без порозуміння з українським громадянством. У такій ситуації я вирішив втрутитися в ці справи... [10]

Німців можна зрозуміти щодо їхньої ініціативи створення української частини, а от ініціатива ОУН-м-УЦК не так уже очевидна. Українські націоналістичні, або зближені до них минулим, чи з інших причин, автори

виправдовують створення СС дивізії "Галичина" так званими "легіоновими" традиціями, мовляв, і поляки, і українці в час І світової війни творили в рамках Австро-Угорського імперії свої частини - поляки легіони, а українці частини УСС -Українських Січових Стрільців. ОУН-м-УЦК, за словами Володимира Кубійовича, вважали, що Тільки в складі німецьких збройних сил могло постати регулярне, добре вишколене і озброєне велике українське з'єднання, яке при сприятливій для нас ситуації могло стати зародком української національної армії, без якої не могла б існувати українська держава; можна було мати надію, що цією сприятливою ситуацією буде хаос, що постане на українських землях після поразки німців.[11]

Таку думку репрезентує теж Василь Верига, [12] проф. Ярослав Пеленський,[13] а також опосередковано д-р Андрій Білинський, наводячи аргументи співтворці дивізії Дмитра Паліїва.[14] Цей же автор, колишній вояк дивізії, в тій же статті подає інформацію, що Дмитро Паліїв після битви під Бродами покінчив життя самогубством, чим, це вже від мене - дав доказ поразки політики творців дивізії.

Чи виправданими були сподівання на аналогію до І світової війни? Навряд. По-перше, приклад польських Легіонів не так уже переконливий, ті Легіони ніяк не гарантували відбудови польської держави, вони були лише спробою відродити державу. Вони допровадили до відродження польської держави тому, що дві воюючі потуги -сусіди Польщі: Австро-Угорщина і Німеччина з одного боку, а з другого Російська імперія - програли війну, на території Росії постала більшовицька імперія, яка, через внутрішні клопоти й брак будь-якої підтримки ззовні, була вимушена примиритися з фактом постання Польщі, Литви, Латвії та Естонії. Коли б не революція в Росії, війну виграла б або Росія, і тоді не було б навіть мови про польську державу, або Австро-Угорщина з Німеччиною, і тоді Польща на своїй території могла б сподіватися якогось роду автономії. Крім цього: Австро-Угорщина була вельми ліберальною монархією, з цісарем і сеймом у Відні можна було розмовляти, а тим часом гітлерівська Німеччина була тоталітарною державою, ні Гітлер, ні Гіммлер, ні ніхто інший у Берліні й поза ним ніколи нічого не обіцяли галичанам чи ОУН щодо якихось концесій в користь українців. Навпаки, було багато відомих заяв про намір Гітлера щодо слов'ян, отже й щодо українців.

A Отто Вехтер ясно казав, що його бажанням було германізувати Галичину, її жителів, тобто галичан.

Розрахунки на "хаос", про який каже Володимир Кубійович, ні сьогодні, ні тоді не можна було брати серйозно. У тій війні зіткнулися дві потуги: гітлерівська Німеччина зі своїми союзниками, і Захід з СРСР. Ця війна, з огляду на її характер, в жодному разі не могла закінчитися "хаосом", про що вже весною 1943 року було відомо цілому світові.

Володимир Кубійович та інші про "легіонову" концепцію писали багато років після війни. Це було і є намагання виправдати ту помилкову політику. Насправді ж ОУН-м-УЦК були засліплені початковими успіхами Німеччини, вірили, що Сталінград, потім Курськ, це тільки тимчасові невдачі. У цій сфері ОУН-б набагато раніше збагнула, що поразка Німеччини - неминуча.

А за умов поразки Німеччини - яка ж могла бути мова про "хаос" на українських землях? Ким він міг бути спричинений? Невже переможна армія, держава зі "Смершем" могла допустити хаос? Невже творцям дивізії невідомі були методи більшовиків у приборкуванні всіляких невдоволень, не то що хаосу?

Чим була СС дивізія "Галичина"

СС дивізія "Галичина" була створена німцями на те, щоб підсилити бойові ряди армії. Щоб не було навіть натяку на "українськість" цієї дивізії, її назвали "Галичина", "тому що ті українці походять з Галичини." [15]

В літературі на Заході українські автори сором'язливо оминають справу створення в рамках СС дивізії "Галичина" поліційних полків з українців, що неначе, жили в Генеральній Губернії, але поза Галичиною, переважно з Холмщини. Промовчують, може, тому, що на цих полках тяжить закид участі разом з УПА і німцями в народовбивстві? Однак про це варто пам'ятати, тобто про те, що під маркою СС дивізії "Галичина" існували СС поліційні полки. Про них могли й не знати рядові вояки дивізії. Та про ці полки - згодом.

Сама СС дивізія "Галичина", після вишколу в Німеччині й під Дембіцею, була послана в другій половині липня 1944 р. в бій під Бродами, в якому, впродовж двох-трьох днів втратила коло 7.000 вояків з 11.000, які вступили до бою.[16] Саме після цього бою багато з дивізії пішло в УПА. Вже під

Бродами була співпраця між дивізією і УПА, тобто між ОУН-м і ОУН-б.

Мала рацію ОУН-б (в той час вона називала себе ОУН Самостійників Державників), що метою німців було "кинути (галичан - В.П.) на гарматне м'ясо, словом спожиткувати їх на фронті."

Тоді як же примирити слова Володимира Кубійоича про те, що ніякий інший народ не поніс за останні 15 років таких жахливих втрат, як ми, українці... Ми не можемо самі прикладати рук до нашого винищування, ми мусимо шанувати нашу кров і лише в справжній конечності жертвувати її для батьківщини, [17] з тим, що він сам робив? Чи ті 7.000 вояків дивізії, то були жертви для України, для Батьківщини? Ні, це були жертви божевільної політики ОУН-м, виконавцем якої був той же Володимир кубійович. Правда, Володимир Кубійович про пролиту кров говорив на адресу бандерівців, які, неначе, проливали свою кров, воюючи проти німців. Він навіть картав бандерівців, що "протинімецька акція допомагає більшовикам" (там же). То ЯК же -Володимир Кубійович був проти пролиття української крові в боротьбі проти німців, але не був проти такого пролиття (7.000 вояків!) в боротьбі німців з Радянською Армією? З описів учасників бою під Бродами виходить, що там в дійсності ніякого бою і не було, там була просто ятка, в якій Радянська Армія з повітря, артилерійським вогнем сікла українське, доставлене ОУН-м для німців, гарматне м'ясо. Такою була правда і ніяка брехня її не переінакшить.

Після розгрому дивізії під Бродами, її рештки, крім тих, хто пішов до УПА, знову постягали до Нойгамеру, що під Вроцлавом, тоді Бреслау, там поповнили її склад і послали на придушення словацького повстання проти німців, а згодом до боротьби проти партизан Йосипа Броз-Тіто в Словенії. Перед капітуляцією дивізія була ще використана в бою проти Радянської Армії під Фельдбахом.

Такою, а не іншою була СС дивізія "Галичина", офіційні назви якої були:

- від 30.07.1943 р. "СС - добровольча дивізія "Галичина"

- від 27.06.1944 р. "14 СС - добровольча гренадирська дивізія (Галицька ч. І)".[18]

Гіммлер ясно застеріг, що в Дивізії в жодному випадку не можна навіть думати про незалежність України. Слова "Україна", "українець", "український" заборонено вживати в

Дивізії під загрозою кари. Вояки Дивізії мають називатися не "українцями", а "галичанами"[19]

Такою була СС дивізія "Галичина" і так її треба називати. Ефемерна зміна назви цієї дивізії на "І дивізію Української Національної Армії", що сталося 19 квітня 1945 року [20] - одинадцять днів перед смертю Адольфа Гітлера - не мали вже ніякого ні формального, ні фактичного значення. І сталося це внаслідку дозволу німців на створення Українського Національного Комітету, визнаного німецьким міністерством закордонних справ у дні 15 березня 1945 р. Цей УНК, головою якого став Павло Шандрук, від того часу мав репрезентувати неначе українські, а фактично виключно українські націоналістичні інтереси. Мала теж бути створена Українська Національна Армія (УНА), командувачем якої теж мав стати ген. Павло Шандрук, і мала вона бути окремим з'єднанням, неначе вже й союзною, при німецькій армії. Основою УНА мала стати СС дивізія "Галичина", але фактично не стала, бо вже не було часу на те, аби вводити в дію ту опереткову операцію. Від постання СС дивізії "Галичина", до її полону, командував нею німецький генерал Ф. Фрайтаг.

Чомусь (?) українські автори на Заході соромляться називати дивізію "СС". В мене не було в руках оригіналу книжки В.Д. Гайке, але я переконаний, що вона не називається "Українська Дивізія Галичина". Цей заголовок даний вже Володимиром Кубійовичем - редактором українського перекладу, або перекладачем - Романом Колісником. Соромитися назви "СС" (а соромитись треба) треба було тоді, 1943 року, коли творили дивізію, а не тепер.

Василь Верига, безуспішно відпекуючись від есесманства дивізії, пише що німецькі відділи СС на комірі мали знак "СС" срібного або білого кольору, натомість в галицькій дивізі на комірі був жовтого кольору лев. Це, неначе, є доказом того, що галицька дивізія по суті не була СС.[20а] Справді примітивний аргумент. Василь Верига неначе не знає, що всіх есесманів тавровано-татуйовано під лівою пахвою, і таке тавро є, без сумніву, у самого В. Вериги. По цьому німці пізнавали чи хто є СС, чи ні, а не по нашивках на комірі.

Як видно зі сказаного, немає ніяких підстав для того, щоб вояків СС дивізії "Галичина" називати "борцями за волю України". Вони за її волю ніколи не воювали. Не тому, що не хотіли, а тому, що їх обманули, кинули в німецько-

гітлерівську м'ясорубку, а самі - Володимир Кубійович і його протектори з ОУН-м - згодом упродовж десятиліть виправдовувалися й надалі виправдовуються перед народом. Забуваючи про свою совість. Один тільки Дмитро Паліїв зробив як чесна зі своїм сумлінням людина: після битви під Бродами він наклав на себе руки, правдоподібно (немає в мене даних) по-офіцерськи пустив собі кулю в лоб.

Особовий склад СС дивізії "Галичина"

З Галичини до дивізії зголосилося і було прийнятих до перегляду 47.936 чоловік, а з Краківського дистрикту - 4.939 чоловік. Дивізія складалася, коли йдеться про рядових, з галичан, до неї, зокрема, пішли учні старших класів українських гімназій. їхня доля в дивізії була дуже і дуже незавидна, бо панувала в ній типова прусська дисципліна. Вишкіл відбувався в німецькій мові, та ж мова була мовою командування. Були випадки розстрілу за непослух, були випадки психічної депресії вояків. Це образно описує Роман Колісник у згаданій книжці "Останній постріл".

Офіцерський склад СС дивізії "Галичина" був в основному німецький. Командиром дивізії був генерал Фріц Фрайтаг, щефом штабу Вольф-Дітріх Гайке.

Хоч у Галичині мало б бути 200 офіцерів-українців, які до війни служили в польській армії, проте вони не зголосилися до дивізії, трудно було назбирати хоч би 50.21 Після конфлікту ОУН-б з німецькими чинниками, батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" були розформовані, їх члени стали контрактовим відділом до поборювання партизанського руху в Білорусії, а коли контракт погас, його не відновили, офіцери за відмову продовження контракту були арештовані (за винятком Романа Шухевича). Коли творилася дивізія, їх звільнено й вони увійшли до молодшого офіцерського складу дивізії, служили вони тільки на нижчих командних постах.

Німці брали на себе матеріальну допомогу родинам тих чоловіків, котрі пішли в дивізію. Я особисто знав недавно померлого М. ПІ., людину вельми розумну, великого патріота України, котрий вмів бачити не лише Галичину, а й всю Україну. Він пішов у дивізію тому, щоб німці не відібрали від його дружини діючого підприємства в Тернополі. Він ніколи не хотів розповідати про свою участь у дивізії, але одного разу не стримався і сказав, що його все життя пече оте тавро під лівою пахвою, яким таврували всіх СС-ів. Він соромився

того тавра. А його дружина, не знаючи, що це "українське військо" є СС, коли приїхала до чоловіка до Нойгаммеру і дізналася про те, то мало не зомліла.

Можна сказати про дивізію таке: рядові її члени невинні. їх обманули. Якщо вони особисто не брали участі в народовбивстві - їх треба виправдати, хоч вони під Бродами і воювали проти українців з Радянської Армії. їм, тим основним масам з СС дивізії "Галичина", на пам'ятнику слід би написати: "Жертвам війни і ОУН".

Поліційні полки СС дивізії "Галичина"

Роман Колісник у своїй розвідці покликається на лист шефа "Орднунгполіції" СС-обергруппенфюрера Курта Далюга від 14.04.1943 р. до генерал-лейтенанта Вінкельмана в Берліні, в якому той пише:

Буде створена фронтова дивізія для зброї СС, яка буде сформована зброєю СС Вона складатиметься з українців греко-католиків і правдоподібно називатиметься "Галицька дивізія", тому що ці українці походять з Галичини. Решта українців з Генеральної Губернії, разом з Люблінською округою, є греко-православні... З них створиться поліційні полки, які теж матимуть німецький командний склад. [22]

Натомість Вольф-Дітріх Гайке пише:

Щойно 18 липня 1943 року відбувся відїзд першої групи добровольців зі Львова на вишкіл. їх приміщено у вишкільному таборі "Гайделягер" (Пусткув) коло Дембіци..., де німецький особовий склад... почав з ними рекрутський вишкіл. Але вже на самому початку частину добровольців сформовано в окремі, так звані "поліційні полки", нумеровані 4,5,6,7,8... Суті справи також не змінює факт, що деякі з тих відділів брали участь у поборюванні більшовицьких партизанів. [23]

Здається, що в цій суперечності слід визнати правдивим твердження В.Д. Гайке: він знав найкраще з кого і які відділи творилися. Те, про що писав Курт Далюга до Вінкельмана, було, може, заміром, а те, про що пише В.Д. Гайке - було дійсністю. Отже - поліційні полки СС дивізії "Галичина" були створені з перших галицьких добровольців, тих полків було аж п'ять. І про них, про їхню діяльність, не пишуть українські націоналістичні автори.

Я б не писав тут так докладно про сформування поліційних полків СС дивізії "Галичина", коли б не деякі

факти, пов'язані з закидами польських авторів на адресу дивізії. А закиди ці торкаються народовбивства. Повторюю: Основна маса членів дивізії могла не знати про існування поліційних полків. Могли не знати про них ті, котрих вишколювали в Нойгаммері, бо поліційні полки вишколювали під Дембіцею, в Німеччині, а навіть у Франції. Це, як видно, про них пише Олександр Корман у книжці "Непокарані злочини СС-Галичина з 1943-1945 років":

Уже в червні 1943 р. деякі підрозділи СС-Галичина, які вишколювалися під Львовом, Яслом, Кросном і Горлицями, на наказ Гіммлера перервали вишкіл і були включені до екстермінаційної операції під криптонімом Верфольф в Замойщині. [24]

Названий автор посилаючись на літературу, на свідків, на 54 сторінках густого друку описує ряд пацифікаційних, народовбивчих акцій, в яких брали участь відділи СС дивізії "Галичина", правдоподібно ті поліційні полки, про які говорить В.Д. Гайке. Зокрема Ол. Корман описує винищування польського населення, яке мало місце 16.04.1944р. в Ходачкові Великому на Тернопільщині, внаслідку чого згинули 862 особи; в березні 1944 р. в Підкамені коло Бродів унаслідку пацифікаційної акції згинуло коло 800 поляків; в Семянівці коло Львова, де згинуло коло ЗО осіб; акцію у Віциню, Золочівського повіту, в якій брали участь відділи СС дивізії "Галичина". Часто ці акції відбувалися у співдії з УПА.

Окремим розділом книжки Ол. Кормана є оборона Гути Пєняцької перед спільними нападами відділів СС дивізії "Галичина", УПА і німців. Автор об'єктивно описує, що в тому селі перебували відділи радянських партизанів, а також відділи А.К. Треба з цілим натиском сказати про те, що в жодній країні, де діяли партизанські групи, ніхто про дозвіл на це не питав у місцевого населення. І тут не йдеться про винищування відділів червоних партизанів чи теж А.К. Тут йдеться про те, що в названих селах, зокрема в Гуті Пєняцькій, було винищене цивільне населення, мешканці того села, які мали, або й не мали ніякого впливу на факт перебування партизанів у селі.

Автор пише, що радянські партизани залишили село 22 лютого 1944 p., залишаючи тільки двох поранених, а 23 лютого 1944 р. село заатакували відділи СС дивізії "Галичина". Бої тривали п'ять днів. Заглада Гути Пєняцької сталася 28 лютого 1944 р. Українські СС-и, разом з відділом

УПА, пішли у наступ на село. Німецький командир СС, а за ним його український заступник, наказали зігнати всіх мешканців до костьола. В той час УПА грабувала село й саньми вивозили пограбоване. Після грабунку підпалювали обійстя. В костьолі сталася розправа, внаслідку якої мученицькою смертю згинуло 868 осіб. Автор подає список осіб, які згинули з рук вояків СС дивізії "Галичина" і УПА. Все це діялося напередодні втечі гітлерівських військ з Західної України.

Юзеф Файковський і Ян Реліга у книжці "Гітлерівські злочини в польських селах 1939-1945" [25] подають ряд фактів -дати, місцевості, описи - які вказують на участь українців з СС дивізії "Галичина" у винищуванні поляків, причому факти ці торкаються вже не Галичини, а Кєлецького, Ряшівського, Тарнобжеського, Тарновського і Замойського воєвідств. Лише для прикладу наведу один факт:

1-2.02.1944 відділи жандармерії, СС і СС-Галичина в силі коло 3 тисяч солдатів вночі ввійшли до села Борув, гміна Аннололь, і за допомогою панцерної зброї цілком знищили село, яке нараховувало 280 господарств, а населення вимордували. Багато людей згинуло в хатах під час пожежі. Групами, не виключаючи жінок, стариків і дітей, гітлерівці зганяли до одного будинку, який після цього підпалювали.

Пацифікація була відплатою за діяльність партизанських відділів, котрим населення довколишніх сіл надавало допомогу. Загальна кількість замордованих - коло 300 осіб; не ідентифіковано 58 осіб. Врятувалося тільки декілька молодих чоловіків, які встигли втікти й заховатися на багнах і в кущах. Встановлено прізвища 229 помордованих.

Після цієї реляції йде список 229 помордованих людей.

І це теж було напередодні визволення Польщі. Чи це було потрібне ОУН? Чи це було потрібне українському народові? Чи це було в інтересі українського народу?

Описуване Ол. Корманом і Ю. Файковським та Я. Релігою - відповідає цілям, ставленим поліційним полкам, про які говорив В.Д. Гайке: поборювання партизанського Руху.

Закваліфікуймо ці дії. Це була пряма співучасть відділів СС дивізії "Галичина" з гітлерівськими відділами СС і гітлерівською жандармерією у злочинах народовбивства. Місцеве населення має право підтримувати тих або інших партизанів, проте підтримка не є участю у мілітаризованих відділах, за підтримку партизанів не можна карати смертю

населення. Якщо робили таке гітлерівці, чи навіть більшовики, то це зовсім не означає виправдання для СС дивізії "Галичина" - утворення ОУН-м. Українські автори намагаються вигородити діяльність певних частин СС дивізії "Галичина".

Прикладом затемнювання правди є писання Василя Вериги про Гуту Пєняцьку.[26] Процитувавши з польського джерела про те, що 27 лютого підвідділи української дивізії СС "Галичина" окружили (оточили - В.П.) Гуту Пєняцьку, село дощенту спалили, а кілька сот (кількасот - В.П., переклади з польської тут Василя Вериги) його мешканців (в тому дітей, жінок і старців) розстріляли або живцем спалили, пише від себе:

Прочитавши останнє твердження, робиться враження, що Гута Пєняцька - було мирне, Богу духа винне село, на яке напали... Невже ж село, яке творило свого роду сильно озброєне совєтсько-польське гніздо, яке могло відстояти кілька атак... дало себе так легко вимордувати нехай і військовій частині?

Автор пише, неначе не знає того, що "село", це місцевість, в якій живуть мирні жителі, і в якому за певних умов можуть отаборитися такі чи інші воєнізовані відділи, в цьому випадку радянські партизани і А.К. Отаборилися не питавши на це дозволу в цивільного населення. Хто пережив війну у Східній і Центральній Європі, знає досконало, що про такий дозвіл ні військо, ні партизани ніколи не зверталися. І кількаденна оборона Гути Пєняцької зовсім не свідчить про те, що обороняли його жителі. Його обороняли відділи А.К., про що виразно пишуть польські автори. А напад 27 лютого 1944 р. мав місце тоді, коли не було в селі червоних партизанів. А вояків А.К. було аж восьмеро! Повторюю: жителі села не мали впливу на те, коли партизани ночують в ньому, або коли виходять з села. Атакуючи великими силами Гуту Пєняцьку 27 лютого 1944 p., можна було зробити обшук за партизанами, але в ході операції виявилося, що їх у селі немає. То пощо було зганяти мирне населення до костьола? Пощо було його там мордувати? Що це має спільного з поборюванням партизанів?

Тут ще раз пригадую: Створені німцями дві СС дивізії з т. зв. "власовців", не скерували своєї зброї проти повстанців Праги, вони перейшли на сторону повстанців.

І ще про таку контроверсійну справу: Польські автори, між ними Е. Серванський та І. Травінська, у книжці

"Німецькі злочини у Варшаві 1944 р.",[27] пишуть про участь українців, зокрема відділів СС дивізії "Галичина", у придушуванні по-звірськи Варшавського повстання 1944 р. У цій справі взяли слово два українські націоналістичні автори - Василь Верига у книжці "Дорогами Другої світової війни"[28], а також Борис Левицький у розвідці "Українці і ліквідація Варшавського повстання".[29] Оба автори доказують, що ні українці взагалі, ні зокрема відділи СС дивізії "Галичина" не брали участі в придушуванні Варшавського повстання. Скажу декілька речень про твердження обох авторів, зовсім не підтверджуючи ані заперечуючи участі українців у придушуванні Варшавського повстання.

Почну від методологічного зауваження: Тільки в небагатьох, дуже вузьких темах, можна проводити доказ неіснування. Наприклад, я можу доказувати, що в "Енциклопедія Брітанніка", видання 1973 р., в томі 17 немає гасла "патріотизм", тому що на стор. 467, де воно за азбукою повинно бути - його немає. Це можна доказати, посилаючись на це видання, про це можна переконатися, заглянувши до відповідного тома. Але я вже не брався б доказувати і нікому цього не радив би робити, що в річках Канади немає т. зв. "королівського коропа", хоч усі рибалки, з якими я в Канаді спілкувався, твердять, що його в цілій Канаді немає. А я такого піймав 1992 р. в річці Вест Гамбер Рівер. А коли б і не спіймав, то не міг би виключити, що таких коропів немає десь у ріках Британської Колумбії чи в ріках інших провінцій. Проведення доказу неіснування королівського коропа в ріках Канади - фізично неможливе. Щоб це доказати, треба було б спустити воду з усіх рік і озер в Канаді і переглянути всі риби, кожну рибину.

У цьому контексті негативні докази Василя Вериги і Бориса Левицького не мають ніякої наукової вартості. А на них з цілою повагою посилається польський автор - Т.А. Ольшанський.

Василь Верига пише:

Щоб більше до цієї теми не повертатися, хочемо ствердити, що перед вибухом повстання 1 серпня 1944 р. жодної сотні дивізії "Галичина" у Варшаві не було, бо з кінцем червня Дивізія у повному своєму бойовому складі виїхала була на фронт під Броди у Галичині, де й була розбита в днях 21-22 липня 1944 р. (стор. 125).

Автор пише таке, неначе ніколи не знав, ніколи не чув про створення з перших добровольців до СС дивізії

"Галичина" поліційних полків, які теж виступали під фірмою тієї СС дивізії "Галичина". Свою книгу Василь Верига видав 1980 року, а книжка Вольфа-Дітріха Гайке була видана 1970 року, і то Братством колищніх вояків дивізії, в якому автор активно від багатьох років діє.

Неповажним у цьому контексті є "доказ" автора В. Вериги з опублікованої в паризькій "Культурі" статті Любомира Ортинського, котрий ствердив там, що перший раз він стрінувся з тим обвинуваченням в таборі полонених в Авербах... де... перебували тисячі українських старшин і вояків 1-ої Дивізії. Адже логічним могло бути й таке, що Л. Ортинський розмовляв навіть з учасником придушування повстання, а той йому про це не сказав, бо не хотів казати. Такі докази - не докази.

У зв'язку зі сказаним слід пам'ятати про те, що: а) Згідно до інформації у згаданій уже праці Юзефа Файковського і Яна Релігі відділи СС дивізії "Галичина" брали участь у пацифікаціях польських сіл на такому терені і в такому часі: воєвідство Тарнобжеське в днях 1 і 2 лютого 1944 p., воєвідство Ряшівське - 8.06.1944 p., воєвідство Замойське від 2.07.1944 p., воєвідство Кєлецьке 28-29 липня 1944 р. і в воєвідстві Тарновськім 23-24 вересня 1944 р. З Кєлецького воєвідства, де були відділи СС дивізії "Галичина" в днях 28-29 липня 1944 р. - рукою подати до Варшави, б) СС дивізія "Галичина" була послана німцями на придушення Словацького повстання і на придушення повстанців Йосипа Броз-Тіто. Фактів під буквою б) ніхто не заперечує. На жаль, в мене немає даних про методи придушення цих повстань, не відомо мені чи взагалі на цю тему є матеріали.

З писання В. Вериги виходить, що у Варшаві взагалі ніколи не було підрозділів СС дивізії "Галичина". Але ж вистачить відкрити книжку В.Д. Гайке, щоб переконатися в іншому. На внутрішній сторінці обкладинки є карта, а на ній позначені місця вишкільних таборів або шкіл СС дивізії "Галичина", і така позначка є в Нойгаммер, Гайделягері (це місцевість на північний схід від Криниці) у Білостоці, Граєво, Познані, Криниці, Вроцлаві, Бенешові, Брні, Відні, Празі, Грацу, Коагенфурті, Мюнхені, Дахау, Нюрнберзі, Аройзені, Мец, Радольфцель, Іальє-де-Берн і Тарбс у Франції, а також... у Варшаві. На цій же карті позначено, що відідли СС дивізії "Галичина" мали центри свого постою в Мукачеві, Жіліні, Маріборі, а бої звели не тільки під Бродами, а й в околицях Грубешова, Банської Бистриці, під Фельдбахом,

Любліяною. А тим часом той же Василь Верига й інші українські націоналістичні автори обмежуть діяльність СС дивізії "Галичина" до її створення, вишколу в Нойгаммері, бою під Бродами і під Фельдбахом. Мабуть нема чим похвалятися апологетам цієї неславної дивізії, що вони промовчують деякі сторінки її діяльності.

Цим я не хочу сказати, що відділи СС дивізії "Галичина" брали участь у придушуванні Варшавського повстання. Але сказане мною вказує на крихкість доказів Василя Вериги в цій справі. Автор, тобто Василь Верига, згадує тільки у зв'язку з цією темою, що в час Варшавського повстання з Познані було вислано до Варшави десять перекладачів з-посеред персоналу дивізії.

Борис Левицький теж у цій справі нічого не вносить. Він пише про участь у придушуванні Варшавського повстання Бригади Камінського, російських козаків, Російської Визвольної Армії (Русская Освободительная Армия - РОА) генерала Власова, чим хоче доказати, що українці не брали участі у цій операції. З наукової точки зору, це - не докази. Це тільки свідчить про те, що названі автором військові з'єднання могли брати участь у придушувані Варшавського повстання. Але ж...

Пишучи про заходи німців під кінець війни, тобто вже 1945 року, щодо створення великої слов'янської армії під командуванням генерала Андрія Власова, Тарас Бульба-Боровець каже, натякаючи на антиукраїнські заходи росіян, що така поведінка москалів випливала з їх імперіалістичного чаду, а також тому, що Український Комітет домагався переведення вояків української національності з армії Власова в українську армію, а там їх було понад 70%. Люди вмирали з голоду по таборах військовополонених. Української армії не було аж до весни 1945 року А Власов почав вербування людей серед полонених ще влітку 1943 року... Замість голодової смерті в таборах, багато українців записалося добровільно в армію Власова. На цій підставі росіяни переконували німців, що концепція Власова єдино правильна, бо він має 70 відсотків українців.[30]

А участь армії ген. Власова, тобто РОА, у придушуванні Варшавського повстання ніхто не заперечує. Тож, здається, не можна виключити, що й українці з тієї армії теж брали участь у цій операції. Зрештою, дивним було б навіть, коли б у цій армії, організованій з полонених Червоної Армії, не було українців. Але це зовсім не означає, що саме вони

допускалися звірств над польським населенням. І такі українці з армії Власова не розмовляли, зрозуміла річ, українською мовою, не казали "годинник", а "часи". Тож; наведені дивагації Василя Вериги на мовні теми - абсолютно непереконливі. Тим більше, що й сам Василь Верига, хоч і українець, в своїй книжці вживає ряд російських слів, як от "Генерал" (стор. 10 та багато разів у книжці), замість "генерал"; "заключения" (стор. 45) замість "висновок" тощо, тощо.

В мене є книжка "Німецькі злочини у Варшаві 1944 р." Вона видана 1946 року. В ній опубліковані протоколи з серпня-жовтня-листопада 1944 р. Немає ніяких підстав твердити, що протоколи пофальшовані. В цих протоколах багато разів говориться про "українців" або "так званих українців" (стор. 62), що зовсім не означає, що тими людьми справді були українці.

Звідки ж взялося у свідченнях твердження про "українців" чи "т. зв. українців"? На мою думку, пояснити це можна таким чином: Варшавське повстання вибухло 1 серпня 1944 р. Це був час, коли на Волині вже понад рік бушувала УПА, котра ранньою весною почала свою злочинну діяльність в Галичині. З Західної України багато втікачів могло дістатися до Варшави, або ж до неї могли, а навіть напевно продісталися, вісті про жахливе мордування відділами УПА польського населення. Це тепер кажуть: УПА, бандерівці, бульбівці, українські СС-и. А тоді, на Волині й в Галичині, знали, що мордували їх українці, часто навіть сусіди-українці. До уточнень не було умов, не було на це часу, час не сприяв цьому. Вже тоді, внаслідку дій УПА, склався негативний стереотип "українця", як "різуна". Ось чому населення Варшави в деяких випадках тих, хто придушував повстання, а не розмовляв німецькою мовою, могло називати "українцями", або "т. зв. українцями".

Зрештою, і польські автори категорично не твердять, що "українці" в устах свідків насправді означають українців, про що свідчить проф. Зигмунт Войцєховський.[31]

Всупереч Т.А. Ольшанському тверджу, що справа закидів щодо участі українців, зокрема частин СС дивізії "Галичина" у придушуванні Варшавського повстання, досі не вияснена науково, ця тема чекає свого дослідника. Не можна її трактувати так, як це робить Т.А. Ольшанський, котрий каже, що справа здогадної участі українських формацій в боротьбі з Варшавським повстанням вже вистарчально

вияснена істориками, [32] причому посилається на двох українських націоналістичних авторів - Бориса Левицького і Василя Веригу, які не є істориками, в них навіть немає історичного підходу до теми, вони - пропагандисти ОУН.

Підсумовуючи цю тему треба ще дати відповідь на запитання: СС дивізія "Галичина" була чи не була в колаборації з гітлерівським режимом? І чи це взагалі було українське військо? На друге поставлене тут запитання дає відповідь сам Тарас Бульба-Боровець, котрий у своїй книжці сказав, що "української армії не було аж до весни 1945 року". Відповідаючи на перше запитання - тверджу, що СС дивізія "Галичина" була в колаборації з гітлерівським режимом. На це вказує ініціатива її створення, належність до "Ваффен-CC", командний склад дивізії, факт, що співорганізатором була явно колаборуюча з німецькими властями ОУН-м, а також завдання, які дивізія виконувала. Тому ще раз треба підкреслити, що вояки СС дивізії "Галичина" не були "борцями за волю України". Вони виконували завдання гітлерівської Німеччини, з якою воювали Великобританія, Франція, США, Канада, СРСР.

І ще: деякі частини СС дивізії "Галичина", зокрема поліційні полки, допускалися злочинів проти мирного цивільного населення. їх в жодному випадку не можна виправдати поборюванням у селах партизанів, чи навіть допомоги селян партизанам. Допомога, дана не ворогові, не є злочином, ніяке право такої допомоги не забороняє. А Польща, отже й поляки в час війни, виступали проти Німеччини, як агресора, виступали в союзі з західними державами - Великобританією, США, Францією, Канадою, а також СРСР.

Закінчу цей розділ словами д-ра Андрія Білинського: Війну виграли США і СРСР, всі інші програли. Програли й ми, отже й УПА і дивізія. [33] Я тільки додам: 3 програною треба рахуватися: перед історією і перед своїм сумлінням.

Треба, мабуть, колишнім СС-ам сказати словами Василя Сірського: Жорстокі були часи, панове! І не легко було нашому поколінню рішати, котре лихо менше - бо ж кожне з них вело нас тільки в одному напрямі: в могилу!. [34]

Але не треба було б Василю Сірському в листі до редакції журналу "Україна" придушувати сумління, виправдовуючи "дивізію" тим, що в її рядах зберегли життя майже п'ятнадцять тисяч молодих людей. [35] Це бо означає, що в рядах дивізі кожний третій згинув. Смерть 7.000 молодих

українців тільки під Бродами повинна б не позволити заснути спокійним сном д-рові Володимиру Кубійовичу й товаришам, котрі ту дивізію організували.

Василь Сірський, колишній вояк СС дивізії "Галичина" -та й інші світлі люди, які мають нещастя носити вічне пiд лівою пахвою тавро СС, повинні продовжити наведену вище думку того ж Василя Сірського про один шлях в той час українцям: в могилу! Вони повинні шукати відповіді: А хто ж винен тому, що молодь Західної України, в цьому випадку Галичини, опинилася в такій ситуації, за якої кожний вибір провадив у могилу? Чи не винною була ОУН з її злочинною ідеологією, як першопричина всього, що діялося в час війни в Західній Україні?

Хто з-посеред колишніх вояків СС дивізії "Галичина" відважиться сказати правду на схилі віку, напередодні зустрічі з потойбічною Силою? Сказати правду самому собі, своїм дітям, онукам. І західному суспільству, його представникам - владним структурам. Чи всі й до самої смерті мають прикидатися героями з "1-ої Дивізії У НА"? Ану відгукніться! Я ж особисто знаю таких з-поміх "дивізійників", котрі вміють писати й спроможні сказати правду, коли б не боялися бойкоту, навіть тавра "зрадника". Принаймні трьох таких є в самому Торонто.

Цивільна відвага - це і є дійсна відвага. Бо фізична відвага-геройство в бою, часто буває актом розпачу, або безвиході.

І ще: СС дивізія "Галичина" все-таки була галицько-націоналістичним твором, її вояків свого часу просякнула ідеологія українського націоналізму. Не випадково ж на вагонах, в яких відправляли ту дивізію на вишкіл, рясніли антиєврейські написи й зображення-карикатури. Таким з'єднанням не було Українське Визвольне Військо, до якого німці насильно взяли українців. Про це з'єднання ніхто не каже, що воно допустилося злочинів проти мирного населення. Це бо з'єднання не було під ідеологічним чи організаційним впливом ОУН. Де не було впливів ОУН, там не було ненависті ні до поляків, ні до євреїв.

І врешті: В книжці "Під сонцем Італі" Василь Верига подає цікаву інформацію: Дня 17 червня 1945 р. з табору полонених дивізійників в Італії перейшло до Другого Польського Корпусу ген. В. Андерса 176 осіб. Хто вони, ті колишні вояки СС дивізії "Галичина"? Де вони тепер? Яким

чином вони попали в дивізію? Чому перейшли до ген. В. Андерса? Хто про них знає? [36]

В дивізії були різні люди. Був Василь Сірський і був Іван Олексин - голова Українського Братського Союзу у США. Цей останній, на запитання журналіста[37]: ... дивізія СС "Галичина". Що означає оте "СС"? - відповів: "Вона так не називалася". Треба ж не мати крихти сорому, щоб таке заявляти в поважному журналі. Треба надалі бути дійсним, а не примушеним "СС", щоб так брехати. А д-р Олекса Горбач у журнальчику "Вісті", органі Братства кол. Вояків І УД УНА пише: У Львові в квітні 1943 р. формовано "СС-Стрілецьку Дивізію Галичина", у вересні 1943 р. її частини заприсяжено під звуки есесівського "Троеліду" на вірність А. Гітлерові...[38]

В цьому контексті хай би відповів Іван Олексин: чи він присягав у лавах дивізії, в якій служив вірою і правдою, під звуки українського гімну і на вірність українському народові, а чи присягав під звуки есесівського гімну "Троелід"? Чи він служив Україні, як каже в інтерв'ю, чи Гітлерові, якому присягав? А перевірити його членство в СС дуже легко: нехай підніме ліву руку вгору. Оголену руку!

Не писав би я про це, коли б не такий факт: 1985 р. я був редактором "Народної Волі", органу "Українського Братського Союзу", головою якого є Іван Олексин. Працював я там нецілий місяць і з нагоди сорокової річниці перемоги над гітлерівською Німеччиною написав передовицю. В ній я сказав про звірства гітлерівців у відношенні до українців. Іван Олексин викреслив це сформулювання, щоб, як сказав, "не ображати німців". Не помогло пояснення, що гітлерівці не означають усіх німців. Тепер бачу, що фашизм в Іванові Олексині сидить ще й досі. Брехати він може своїм дітям, а народові українському треба сказати правду. Що була СС дивізія "Галичина", котра боролося за гітлерівську Німеччину, отже проти інтересів народу України. Це стверджує мельниківський "Новий шлях", пишучи: ... за час служби у Дивізії "Галичина" включно з періодом перебування у полоні, дивізійникам прислуговує німецька стареча пенсія. Німецький закон каже, що ті, хто служив у т. зв. Ваффен-СС дивізіях під час Другої світової війни і брав участь у боях на фронтах і був під командою німецького Вермахту, їм прислуговує німецька стареча пенсія. [38а] То чиє ж було оте військо - СС дивізія "Галичина" - німецьке чи українське? Якщо українське, то з якої рації сучасна

Німеччина внаслідку заходів кол. вояків тієї дивізії платить їм пенсію? І я певний, що таку пенсію одержить Іван Олексин, Василь Верига та інші. За те, що до кінця служили в німецькій СС дивізії і як такі попали в полон.