Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Шевченко,Тарас Григорьевич (Жизнеописания)

"Н.Греков,К.Деревянко,Г.Бобров. Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма"

І. Обвиняется Господь Бог

   Да существует ли Он для Шевченко вообще?
   ...Нема
   Господа на небі!
   А ви в ярмі падаєте
   Та якогось раю
   На тім світі благаєте?
   Немає! немає!
   Шкода й праці... (1844)
  
   Не завидуй же нікому,
   Дивись кругом себе:
   Нема раю на всій землі,
   Та нема й на небі... (1844)
   Итак, рая нет. Но Бог все-таки существует (как это возможно - пойми, кто сможет!). И Он объявляется сообщником человеческих преступлений. Логика простая: "Каин убил Авеля. Кто виноват? Правильно: Создатель". Железная логика (или скорее дубовая?).
   В 1844 году Шевченко пишет:
   Пошлем душу аж до Бога;
   Його розпитати,
   Чи довго ще на сім світі
   Катам панувати?
  
   Чи Бог бачить із-за хмари
   Наші сльози, горе...
   Може й бачить, та помага,
   Як і оті гори...
  
   Через год продолжает:
   Не нам на прю з тобою стати!
   Не нам діла твої судить!
   Нам тільки плакать, плакать, плакать,
   І хліб насущний замісить
   Кровавим потом і сльозами.
   Кати знущаються над нами,
   А правда наша п'яна спить.
   Коли вона прокинеться?
   Коли одпочити
   Ляжеш, Боже утомлений?
   І нам даси жити!
   Постепенно Господь превращается в главного обвиняемого:
   Боже! Боже! Даєш волю
   І розум на світі,
   Красу даєш, серце чисте...
   Та не даєш жити. (1847)
  
   Всеведущий поучает Создателя:
   Бог не знає, що діється
   В нас на Україні.
   А я знаю...
  
   Помещики грешат напропалую,
   А Бог куняє. Бо се було б дивно,
   Щоб чути, бачить - і не покарать.
   Або вже аж надто долготерпеливий...
  
   А Бог хоч бачить, та мовчить,
   Гріхам великим потурає...
  
   Шевченко проклинает людей, проклинает Бога и обвиняет в этом... Его же:
   Чому Господь не дав дожить
   Малого віку у тім раю.
   Умер би, орючи на ниві,
   Нічого б на світі не знав.
   Не був би в світі юродивим,
   Людей і Бога не прокляв!
  
   Богоискательство продолжается:
   Шукаю Бога, а находжу
   Таке, що цур йому й казать... (1848)
  
   ... талану Господь не дав...
   А може, й дав, та хтось украв,
   І одурив Святого Бога. (1849)
  
   ... Не благай, бо пропаде
   Молитва за Богом.
  
   Не поможе милий Боже,
   Як то кажуть люди...
  
   ... Нема слов
   В далекій неволі!
   Немає слов, немає сльоз,
   Немає нічого.
   Немає навіть кругом тебе
   Великого Бога! (1850)
  
   И, тем не менее, без Него не обойтись. Иначе некого будет обвинять:
   Бо без твоєї, Боже, волі
   Ми б не нудились в раї голі.
   А може й сам на небеси
   Смієшся, батечку, над нами
   Та може, радишся з панами,
   Як править миром!..
   ... Звичайне, радость та хвала!
   Тобі, єдиному, святому,
   За дивнії твої діла!
   Отим-бо й ба! Хвали нікому,
   А кров, та сльози, та хула,
   Хула всьому! Ні, ні, нічого
   Нема святого на землі...
   Мені здається, що й самого
   Тебе вже люди прокляли!
  
   Шевченко констатирует, что теперь хвалить Бога для него не свойственно:
   ... І я таки Бога колись-то хвалив!
  
   Если мы спросим: "Когда это было?" -- то вопрос этот так и останется без ответа. Потому что никакой хвалы Богу во всем творчестве поэта ни до, ни после так и не обнаруживается. До конца своей жизни наш стихотворец в прокурорском тоне отчитывает Господа и в стихах, и в прозе.
   В "Дневнике" за 1857 год (а личный дневник Шевченко вел на русском языке) читаем: "Из бедной скрипки вылетают стоны поруганной крепостной души и сливаются в один протяжный, мрачный, глубокий стон миллионов крепостных душ. Скоро ли долетят эти пронзительные вопли до твоего свинцового уха, наш праведный, неумолимый, неублажимый Боже?"
   В этом же году родились следующие вирши:
   А ти, всевидящеє Око!
   Чи ти дивилося звисока,
   Як сотнями в кайданах гнали
   В Сибір невольників святих,
   Як мордували, розпинали
   І вішали. А ти не знало?
   І ти дивилося на них
   І не осліпло. Око, Око!
   Не дуже бачиш ти глибоко!
   Ти спиш в кіоті, а царі...
   Та цур їм, тим царям поганим!
  
   В конце жизни Шевченко (1814 -- 1861) подводит логический итог своих поисков:
   ... Нема тепер нічого...
   Ні Бога навіть, ні півбога.
   Псарі з псарятами царять... (1860)
  
   Так у нашего кобзаря обстояло дело с первой и главной заповедью христианина. Что же давало ему право на проклятия в адрес Всевышнего? Чем объяснить эту ненависть к Богу? Объяснение простое: это якобы любовь. Любовь к Украине. Шевченко любит Украину. А Украина гибнет. Через всю его жизнь и творчество он проносит несколько сквозных идей. Одна из них -- проклятия в адрес Творца. А другая: положение Украины катастрофическое. Украина гибнет.
"Н.Греков,К.Деревянко,Г.Бобров. Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.