Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Шевченко,Тарас Григорьевич (Жизнеописания)

"Н.Греков,К.Деревянко,Г.Бобров. Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма"

4. Без покаяния

   Читаем предсмертные стихи:
   Втомилися і підтоптались
   І розума таки набрались ... (1861)
  
   Набрались ли? А если набрались, то неужели той мудрости, начало которой есть страх Божий? Без покаяния это невозможно. А покаяние оказалось невозможным для Шевченко. Он прожил под девизом:
   Караюсь, мучуся... але не каюсь!...
  
   Слово "раскаяние" происходит от имени первого братоубийцы.
   Раскаиваться -- значит осуждать в себе грех Каина и другие грехи. Того же, кто от греха Каина не отрекается (а даже -- напротив) называют окаянным, как например, Святополка Окаянного, убившего своих братьев Бориса и Глеба, первых русских святых.
   Абсолютно справедливы поэтому слова Кобзаря:
   Тілько я, мов окаянний,
   І день і ніч плачу...
  
   Ведь он всю жизнь, как окаянный, призывал к братоубийству.
   Сознание же своей собственной греховности не посещало его:
   Які ж мене, мій Боже милий,
   Діла осудять на землі? (1847)
  
   Тяжко, брате мій добрий, каратися і самому не знати за що.
   За грішнії , мабуть, діла
   Караюсь я в оцій пустині
   Сердитим Богом. Не мені
   Про теє знать, за що караюсь,
   Та й знать не хочеться мені.
  
   Для правдоподобия, впрочем, признается один малюсенький давний грех:
  
   Давно те діялось. Ще в школі,
   Таки в учителя-дяка,
   Гарненько вкраду п'ятака -
   Бо я було трохи не голе,
   Таке убоге-та й куплю
   Паперу аркуш. І зроблю
   Маленьку книжечку. Хрестами
   І візерунками з квітками
   Кругом листочки обведу
   Та й списую Сковороду. (1850)
  
   За такой грех впору награждать. А рассказано про него затем, чтобы контрастнее представить всю несправедливость Господа:
   ... І не знаю,
   За що мене Господь карає?
  
   ...А все за того п'ятака,
   Що вкрав маленький у дяка,
   Отак Господь мене карає.
  
   И далее читатель от имени оскорбленной невинности предупреждается:
   Слухай, брате, та научай
   Своїх малих діток.
   Научай їх, щоб не вчились
   Змалку віршовати.
   Коли ж яке поквапиться,
   То нищечком, брате,
   Нехай собі у куточку
   І віршує й плаче
   Тихесенько, щоб бог не чув,
   Щоб і ти не бачив,
   Щоб не довелося, брате,
   І йому каратись,
   Як я тепер у неволі
   Караюся, брате.
  
   Впрочем, и в этой малости, писании стихов (не говоря уже о других грехах), виноваты враги, т. е. люди (они же -- змеи):
   Чи то недоля та неволя,
   Чи то літа ті летячи
   Розбили душу? Чи ніколи
   Й не жив я з нею, живучи
   З людьми в паскуді , опаскудив
   І душу чистую?.. А люде!
   Звичайне, люде, сміючись.
   Зовуть її і молодою,
   І непорочною, святою,
   І ще якоюсь... Вороги!!
   І люті! люті !Ви ж украли,
   В багно погане заховали
   Алмаз мій чистий, дорогий,
   Мою колись святую душу!
   Та й смієтесь. Нехристияни!
   Чи не меж вами ж я, погані ,
   Так опоганивсь, що й не знать,
   Чи й був я чистим коли-небудь.
   Бо ви мене з святого неба
   Взяли меж себе-і писать
   Погані вірші научили.
   Ви тяжкий камень положили
   Посеред шляху... і розбили
   О його... Бога боячись!
   Моє малеє, та убоге,
   Та серце праведне колись!
   Тепер іду я без дороги,
   Без шляху битого...а ви!
   Дивуєтесь, що спотикаюсь.
   Що вас і долю проклинаю,
   І плачу тяжко, і, як ви...
   Душі убогої цураюсь,
   Своєї грішної душі!
  
   1850. Не знаю, чи каравсь ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь? І не знаю за що.
   1856. До тяжкого горя привів мене Господь на старість, а за чиї гріхи? Єй же Богу, не знаю.
   Христианство призывает к покаянию и обещает прощение. Следовательно, ему нечего сказать людям, которые считают, что им не в чем каяться, и не чувствующих никакой нужды в прощении.
   Нигде и никогда Шевченко не написал ничего, хотя бы отдаленно напоминающего по силе покаяния пушкинские строки:
   И с отвращением читая жизнь мою,
   Я трепещу и проклинаю,
   И горько жалуюсь, и горько слезы лью,
   Но строк печальных не смываю.
  
   Петр Могила сказал: "Щаслива та душа, яка сама себе судить".
   Несчастный Шевченко...
"Н.Греков,К.Деревянко,Г.Бобров. Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма"

Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.