Малорусская Народная Историческая Библиотечка
история национального движения Украины 
Главная Движения Регионы Вопросы Деятели
Смотрите также разделы:
     Деятели --> Толочко, Петр Петрович (Публицистика)

"Несповiдимi путi Украiни"

162

Шлях у XXI століття

Розвал Радянського Союзу поклав край соціалістичному експерименту на одній шостій земної кулі. Світла ідея людства, омріяна багатьма поколіннями, зазнала краху і дискредитації через недолугу її реалізацію. Насправді, те, що ми називали соціалізмом, таким не було. Реальне життя знаходилось у кричущій невідповідності з декларованою доктриною загальної справедливості й гуманізму. Деформація ідеї в решті-решт закономірно привела суспільство до її заперечення і майже тотального несприйняття.

Сьогодні говорити про соціалізм стало ознакою поганого політичного смаку, а то й просто виявом назадництва. Парадоксально, але подібні закиди звучать навіть і від тих, хто відкинув Україну ще далі, по суті, в епоху дикого капіталізму з його жорстоким первинним накопиченням капіталу і повною байдужістю до людей праці.

За час суверенно-державного буття Україна втратила 2,5 млн. чоловік, до неї повернулись давно забуті інфекційні хвороби, значна кількість населення опинилась за межею фізіологічного виживання, новою ознакою життя стало безробіття. Зруйнована економіка, занепадають освіта, наука, культура, інтелект народу активно мігрує на Захід.

Тим часом, наша молода буржуазія, привласнивши суспільне добро, нажите кількома поколіннями соціалістичних будівників, буквально купається в розкоші. Причому, робить це демонстративно і навіть зухвало: облаштовує розкішні євроквартири, будує ошатні садиби в Україні і купує ще кращі за її межами, відпочиває на екзотичних курортах світу і роз'їжджає в броньованих мерседесах.

Здавалося б, є над чим серйозно замислитись: і народу, і його провідникам. Адже, цілком очевидною є нова деформація соціально-економічного розвитку України. На жаль, як показують події

163

останнього часу, думати ми, якраз, і не хочемо. Прикро, але урядовці, які рекрутуються зі стану «нових українців», або становляться такими завдяки доступу до влади, переконують нас у тому, що все гаразд, курс реформ визначений правильно і нічого міняти, або хоч би корегувати, не треба. Вслід за ними з аналогічними заспокійливими заявами виступають і представники засобів масової інформації, скуплених «грошовими мішками » оптом і в роздріб.

Найбільший ентузіазм певних кіл українців викликає теза Президента й Уряду про інтеграцію України у вільноринкове європейське співтовариство. Більше того, стверджується, що така інтеграція є неминучою. На жаль, ніхто не хоче дати собі звіту, що той соціально-економічний гібрид, який з'явився у нас, і найменшим чином не нагадує системи розвинених європейських країн. Капіталізму, до якого ми прагнемо всією душею і намагаємось впроваджувати на своїй землі, вже давно не має. Він еволюціонував, зазнав докорінних змін. Насамперед це стосується одного з наріжних законів ринкового суспільства, згідно з яким приватна власність є абсолютним благом, священною і недоторканною.

У будь-якому суспільстві, звичайно, і в капіталістичному також, є так звані «сильні» і «слабкі» громадяни. Споживають вони приблизно однаково, але виробляють різно. За класичним законом капіталізму, коли кожний має те, що виробив, «слабкі» приречені. Щоб вони вижили необхідний перерозподіл продуктів. Справедливо здійснювати його через ринок, але ж у «слабких» немає грошей, щоб скористатись такою формою перерозподілу. Таким чином, без примусового вилучення продуктів у «сильних», наприклад, через прогресивний подоходний податок, задовольнити хоч би мінімальні потреби «слабких» неможливо.

По суті, йдеться про соціалістичний принцип: «Від кожного за здібностями, кожному за потребою». В розвинених країнах Заходу він знайшов своє втілення навіть більшою мірою, ніж у країнах соціалістичних. У США його послідовним адептом був президент Ліндон Джонсон, котрий заявляв, що «ми збираємось забрати усі гроші, які вважаємо зайвими для витрат у тих, хто має, і віддати їх тим, хто не має, але потребує». Гуманістичні ідеї соціальної справедливості надихнули Бернарда Шоу на такі слова: «Я повністю переконався, що соціалізм означає рівність доходів... і за соціалізму вам не дозволять бути бідними».

Ще більшою мірою цей соціалістичний принцип дістав втілення на рівні окремих регіонів. Конгрес США уважно стежить за тим, щоб кошти для суспільного благополуччя асигнувались лише тим штатам, в яких середній дохід на душу населення менший від встановленого для всієї країни.

У нас в соціалістичному минулому побутувало таке поняття, як «дотаційні області». Південні і східні, більш економічно роз-

164

винені, постійно примусово ділилися доходами із західними і північними. Цікаво, як би повели себе ортодоксальні апологети капіталістичного шляху розвитку України з Галичини, коли б Уряд у Києві відмінив нині цей соціалістичний принцип перерозподілу доходів. Капіталізм так капіталізм, що виробили, те і споживайте, решту діставайте через ринок.

Глобалізація процесів соціалізації суспільств призвела до того, що марксистський принцип перерозподілу доходів виявляє себе вже й на рівні націй. Римський папа Павло VI в одному з послань заявляв: «У наш час ніяка країна не може утримувати багатство тільки для себе. Для розвинених націй повинно бути нормальним допомагати тим, що розвиваються у вигляді якогось обумовленого процента від свого доходу».

В новій Україні пожвавлено дискутується проблема приватної власності в сільському господарстві й промисловості. Всі біди цих сфер економіки, як вважають президентські й урядові речники, йдуть від того, що в них немає ефективного приватного власника. При цьому, звично кивають на цивілізований Захід, де начебто безроздільно панує приватний власник і в урядів не болить голова, що, скільки і як виробляти.

Насправді це не зовсім так. У США, наприклад, 33,57о земельних угідь перебуває в державному фонді. І хоч це повністю суперечить Конституції, реальність є саме такою. Більше того, уряд США контролює також і ту землю, яка знаходиться у приватному володінні: він видає інструкції щодо її використання, планує обсяги виробництва, ціни на сільськогосподарську продукцію тощо. Іншими словами, в США має місце планове ведення сільськогосподарського виробництва, що, здавалося б, зовсім не вписується в практику чистого капіталізму. Аналогічна плановість у сфері сільського господарства характерна для ФРН та інших розвинених країн Європи.

Не панує індивідуальний приватний власник і в промисловості. У США близько 48% кожної корпорації належить федеральному уряду.

Він же здійснює помітний вплив на структуру і обсяги виробництва, а також на просування товарів на внутрішній та міжнародні ринки.

Американський історик А. Ральф Еперсон, вивчивши стан справ у названих галузях економіки США, дійшов висновку, що вони відповідно на 33,5% і 48% є соціалістичними.

Під опікою і навіть контролем держави в розвинених країнах перебуває сфера освіти. У США цей контроль особливо розширився після того, як СРСР запустив у 1957 р. штучний супутник землі і, як здалося американцям, довів переваги радянської системи навчання. Помітне місце посідає на Заході безоплатна державна освіта, від чого Україна намагається відійти.

165

Можна з великою долею вірогідності стверджувати, що активна соціалізація капіталістичної системи відбувалася під впливом соціалізму СРСР та інших країн. Якщо не реальні досягнення, то принаймні потужна пропаганда його гуманістичних ідей, не могла не викликати відповідної реакції на Заході. Трапився дивний парадокс історії. Не здобувшись на власне гуманне обличчя, соціалізм стимулював його появу в капіталістичній системі. Зруйнувати і замінити її він тоді так і не зміг, на що сподівалися класики марксизму, але значно модифікував і облагородив.

Збігнев Бжезинський з Цього приводу справедливо зауважив, що марксизм служив механізмом людського прогресу, незважаючи на те, що його практиці часто не вистачало ідеалів.

Характерно, що соціалізація ринкових суспільств відбувається нерідко, навіть поза чітким усвідомленням змісту таких перемін. Свого часу кандидат у президенти США Норман Томас зауважував, що «американці ніколи не зможуть усвідомлено прийняти соціалізм, але під назвою лібералізму вони сприймуть будь-які етапи соціальної програми, поки одного разу Америка не стане соціалістичною державою, навіть не знаючи, як це трапилось».

На превеликий жаль, Україна після набуття державної незалежності пішла в зворотному напрямку і є реальна загроза того, що вона в черговий раз розминеться із стовповою дорогою суспільно-історичного розвитку. Ми з водою вихлюпнули і дитя. Йдеться про основні людські права і гарантії — право на працю, гарантований прожитковий мінімум, безоплатну освіту, медицину, захист «слабких » тощо. З легкістю неофітів ми відмовились від того доброго, що мали, і повірили у байку про чудодійність вільного ринку, котрий сам все відрегулює і зробить усіх нас заможними та щасливими.

Цього не сталося, та й не могло статися, оскільки ми зорієнтувалися на систему капіталістичних цінностей вчорашнього, а можливо, й позавчорашнього дня. Маримо йти туди, звідки розвинені країни вже давно пішли. Жодних успіхів на цьому шляху в минуле ми не здобудемо. Хіба що, трошки погріємось біля залишеного і затухаючого багаття.

Важко сказати, яке визначення дістане соціально-економічна система розвинених країн у XXI ст., але немає і найменших сумнівів, що вона вбере в себе все краще, випрацюване теорією і практикою капіталізму і соціалізму. Економічною основою їх суспільств буде, безперечно, вільний ринок, оскільки саме він є ключем до розширеного виробництва і нагромадження багатства. Напевно, сповідуватиметься право на приватну власність, яка є основним стимулом до вільної праці.

Разом з тим зростатиме роль держави в регулюванні суспільного життя, зокрема його соціальної сфери. Влада, яка в класично-

166

му капіталістичному суспільстві виконувала функції переважно захисника приватної власності, буде такою ж мірою опікуватись долею «слабких» категорій громадян і, нарешті, реалізує мрію Бернарда Шоу. Соціальною основою суспільства стане середній клас, в економіці запанує дрібне і середнє підприємництво. В духовній сфері визначальною тенденцією буде етно- і віротерпимість. Народи дослухатимуться не до голосу крові, а до голосу совісті й розуму, будуть сповідувати загальнолюдські цінності. Тільки на цьому шляху вони матимуть майбутнє.

Отже, передові суспільства XXI ст. базуватимуть свій поступ на ліберальних і соціалістичних цінностях. Нам, якщо ми справді маємо намір будувати в Україні краще життя, потрібно невідкладно міняти свої погляди І відмовлятися від стереотипів та упереджень. І крайні праві, і крайні ліві мають змиритися з тим, що обидві чисті соціально-економічні системи (капіталізм і соціалізм) вичерпали свій ресурс і відходять у минуле. Наступає ера соціалізованого лібералізму, або ліберального соціалізму, що, зрештою, одне й те ж.

Відповідно до цього необхідно внести суттєві корективи в економічну стратегію Президенту і Уряду України. Заявлена ними програма до 2010 р., котра передбачає зменшення населення в Україні до 47 млн. чоловік, не відповідає тенденціям розвитку передових країн світу і не може стати основою консолідації українського суспільства. Якщо це не буде нами зроблено, якщо і далі, як і всі роки незалежності, ми будемо покладатися лише на ринкову стихію або намагатимемося повернутись до тотальної державної плановості й контролю, Україна в XXI ст. так і залишиться на узбіччі світового прогресу.

Означена вище перспектива суспільно-історичного розвитку України в XXI ст., звичайно, може викликати серйозні сумніви. Цілком слушним видається застереження щодо певної революційності такого поступу. Адже ми вже маємо невдалий досвід перестрибування через історичні етапи.

І все ж, ситуація не виглядає безнадійною. По-перше, тому, що значну частину шляху передових суспільств ми таки пройшли. Не жили в гуманному капіталізмі, зате маємо досвід соціалізації суспільства. По-друге, тому, що живемо в час глобалізації історичного розвитку, коли досягнення одних, завдяки новітнім засобам інформації, стають надбанням інших. І якщо теза про надзвичайно потужний інтелектуальний потенціал української нації, яку ми експлуатуємо впродовж усіх років незалежності, справді вірна, Україна має історичний шанс стати цивілізованою державою.

1999 р.


"Несповiдимi путi Украiни"



Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
История национального движения Украины 1800-1920ые годы.