Споміж членів перемиського товариства розвинув найбільшу діяльність його голова Іван Могильницький. Зокрема на полі шкільництва поклав він дуже великі заслуги, довівши до того, що на 697 парохій в перемиській єпархії було в 1832 р. 385 парохіяльних шкіл 24 тривіяльні й головна школа в Лаврові.
В тіснім звязку з працею над засновуванням народніх шкіл стояла праця Івана Могильницького над укладанням підручників для них, як гарно уложений Букварь, що вийшов першим виданням в 1816 р. в Буді й діждався низки дальших видань, катехизм, не заступлений новим протягом більше ніж сімдесятьох років (перше видання його Науки христіянської вийшло в Буді 1816 р., перше видання Катехизиса малого у Львові 1817 р.), книжечка про обовязки підданих (Повинности підданих, Львів, 1817, 1827) й шкільні правила (Львів, 1817).
Болюче відчув Могильницький на памятних засіданнях губерніальної шкільної комісії закиди з ворожого табору, що в українській мові нема крім букваря катехизму жадних инших книжок, і почав писати граматику рідної мови, готову найдалі в 1823 р. Свого роду передмовою до цієї граматики мала бути його окрема розвідка про українську мову (Відомість о руськім язиці), де він із повною рішучостю виступир в обороні самостійности української мови як у відношенню до московської, так тим більше польської мови. На жаль, граматика Могильницького не вийшла в своїм часі друком, а його розвідка про українську мову вийшла по польськи в 1829 і 1837 рр. Ще в 1848 р. зайшла потреба передрукувати її.
Згадана Відомість це перша на галицькім грунті наукова розвідка в 19 віці про українську мову, її минуле й відношення до инших славянських мов. Українську мову уважав Могильницький рівнорядною славянською сестрою, як мова чеська, польська, московська й инші. Може бо якийсь нарід утратити свою політичну самостійність, але народности й мови він не тратить. Зникла держава Володимира Великого, але українська мова заховалася досі. Сьогодні вона зберігається під сільською стріхою, але колись вона була урядовою мовою Великого Князівства Литовського й Польщі. Доля української мови під польським пануванням вязалася нерозлучно з долею українського народу, хоч польська мова багато зо свого багатства завдячує українській мові, а так само й московська.
Розвідка Могильницького доказує, як старанно він слідив за дослідами української історії, зокрема церковної, української мови в минулому й сучасности. До таких наукових творів у чужих мовах, котрі говорили про українське минуле, про українську церкву чи українське право, любив Могильницький давати свої критичні замітки й уваги. 3 листування між львівським митрополитом Михайлом Левицьким і перемиським єпископом Іваном Снігурським видко, що Могильницький доставляв Левицькому матеріялів для його писем до урядів. В однім листі писав Левицький по польськи: „Могильницький мав нагоду, читаючи давнішу нашу історію, спостерігати, що коли сталося, отже пишу до нього щоб доніс мені, чи мав нагоду вичитати щось таке, що придалобся до теперішньої матерії". Заразом Левицький пересилав Могильницькому призбираний матеріял до перечитання. Ствердження такої може й взаїмної помочи пояснює неодну спільну думку в меморія-лах для урядів і Відомости Могильницького про українську мову.
Епідемія холери в 1831 р. перервала невсипущу діяльність Івана Могильницького в 54 р. життя. Вродився 1777 р., богословє скінчив на львівськім університеті, висвятився в 1800 р., як дроздовицький парох, і нижанковицький декан одержав наприкінці 1815 р., покликання на шкільного референта до перемиської консисторії, в рік пізніше номінацію на каноніка й члена перемиської капітули, в 1817 р. назначення верховним надзорцем шкіл перемиської єпархії, а в 1818 р. кустосом капітули, при задержанню й шкільного реферату й верховного інспекторату над школами Був також директором дяко-вчительського інституту, де й учив. З огляду на свою бездітність приймав сироти-дівчата по далеких свояках на виховання й віддавав їх замуж за закарпатських богословів. Свій маєток записав перемиській капітулі на стипендії для пятьнадцятьох бідних учеників перемиської гимназії, синів і сиріт по священиках.