Малорусская Народная Историческая Библиотечка | |||||||
история национального движения Украины | |||||||
Главная | Движения | Регионы | Вопросы | Деятели |
|
21. Перший український часопис.
Свій орган почав видавати Собор під редакцією Івана Вагилевича против органу Головної Ради Зорі Галицької, що її перше число вийшло 15 мая під редакцією Антона Павенцького. Говорячи, що від осени минулого року носилися визначніші Українці й Ставропигійськйй Інститут із думкою видавати український часопис, заявив Павенцьккй, що обовязок редактора вложив на нього Ставропигійський Інститут, отже що його органом була Зоря. Що або недовго так малася справа або Ставропигія давала тільки фірму, видко з того, що рік пізніше перейшла Зоря до друкарні Поремби з огляду на менші в ній кошти друку ніж у ставропигійській друкарні; Не можна припустити, щоб власний орган випустив Ставропигійський Інститут зо своєї друкарні. а в, тім у самій Зорі є признання, що вона була органом Ради (напр. в 15 ч.).
Зоря була тижневиком. У 1848р. вийшло 33 чисел. У першім числі обіцяла редакція подавати нашому народові те, щб може цікавити Українця як людину та члена краю, що Рада для освіти й добра свого народу урадила та зробила, розвідки й розмови про наше народне й політичне життя, про наш нарід, його історію його мову, релігію, обичаї, домове життя, про становище й обовязки до уряду й инших народів у краю, про шлях, яким іти в конституційнім життю, щоб осягнути як найбільші користи, далі господарський відділ і відділ красного письменства.
Перші числа Зорі друкувалися в 4000 примірників, із чого через деканати розсилано на львівську діецезію 2100, на перемиську 1200, а на Буковину 250 примірників. У липні було більше ніж півтори тисячі передплатників - велике число, як на ті часи й початок. Спочування до Зорі випливало з її напрямку та змісту. Вона була вірна народньому стягові й щиро боронила прав народу, його свободи й конституції. Косо дивилися вороги на український популярний часопис і протиділали йому памфлетами й доносами. Одначе жадними переслідуваннями не встигли довести Зорі до того, щоби вона (мова про 1848 р.) перестала бути висловом української громадянської думки, щоб перестала виявляти постійно бажання й домагання народу, давати ради, як треба поступати при новім порядку, перестерігати й закликати селян до праці тощо. Тому нетерпеливо вижидано появи нового числа й нерідкі бували його збірні читання, перший поширений завязок будучих читалень.
Яко свому органові давала Головна Українська Рада велику частину змісту масою оповіщень, покликів, відозв, меморіалів до уряду й урядових відповідей на них, напр. в маю прийшла на руки Ради прихильна відповідь на петицію з 19 квітня, нарешті інформаційних статтей про справи, що були на деннім порядку Ради, між иншим про поділ Галичини, про народню сторожу тощо. Крім того дещо попало на сторінки часопису з діяльности провінціальних рад або промов на них, напр. гарна промова Григорія Шашкевича на фестині в Станиславові, що зробила сильне вражіння на численно зібраних учасників свята. „Не забуду ніколи - написав із приводу неї в своїх записках Василь Ільницький - цієї пригоди, що припадково притрапилася та вже й так велике захоплення ще більше піднесла. Коли Шашкевич між иншим сказав ось ті слова: „й український лев потрясає на ті кривди з обуренням свою золоту гриву", саме тоді повіяв легкий вітрець і розстелив перед очима глядачів український стяг, що звисав охляло, та заблис у всій своїй красі золотий лев на нім від промінів сонця. Якби на який знак загомонів народ одним голосом здивування, а жовніри, поставлені в лавах за народом, неначеб для звеличення свята, а то більше для охорони перед розяреними Поляками, дали сальву".
Лють Поляків на українських діячів була така велика, що в Чортківщині, Станиславівщині й Коломийщині подіставали священики, котрі займалися народньою справою, погрози смерти. Одержала їх і редакція Зорі Галицької. Дальшим способом боротьби Поляків були карикатури. Численні карикатури уявляли Стадіона в митрополичім одязі, а Яхимовича з косою в руці, буцім то він думає різати Ляхів, і з мішком московських рублів. Але найширше розповсюдила була полеміка в пресі, летючках і окремих брошурах. Багато полемічних летючок і брошур виходило з українського боку. Ось автор, підписаний Степан Русин, підвів по польськи сумний білянс польської опіки над українським народом: „Села нужденні, мізерні, хатчини курні, темні, тісні, сморідливі, дрантиві й низькі, вулиці болотнисті, плоти криві, завалені, незугарні, мости діраві, худібка нікчемна, селянин нужденний, як звичайно палкою й нагаями мучений невільник, арендарь заможний, палати ваші багаті й величні - це є той патріярхаль-ний стан, про котрий світові деклямуєте, а так само про опіку, що її над Українцями маєте".
Немало полемічного матеріялу містила також Зоря. А в цій полеміці й вихопилася вірна думка, що Польща зникла з карти Европи, бо не була в силі стравити українських земель, і підкреслювалися західні межі українських земель на Дунайці, Вислоку й поза Сяном, і передруковувалися з чужих газет полемічні речі, що торкалися Українців, напр. відповідь Стадіона з Газети Віденської на закид, буцім то він розбудйв український рух. Тут між иншим писав Стадіон: „Булоб смішно вірити, що хтось там один у короткім часі двох або трьох тижнів міг так пробудити триміліоновий нарід; цього не можнаб було цілком зрозуміти, як можнаб було викликати в кількох днях такий загальний рух, колиб воно не корінилося в самім народі та в обставинах часу".
Багато є статтей у Зорі з закликом говорити скрізь по українськи та з обороною української мови й письма, далі йде низка звідомлень із засідань Ради й віденського та кромеризького парляменту, статті про грунтові та громадські справи, про пропінацію й холеру, нарешті маса дрібних вісток і низка красного письменства, звичайно з політичним забарвленням.
Украинские Страницы,
http://www.ukrstor.com/ История национального движения Украины 1800-1920ые годы.
| |