"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

9. Наради Сойму державного у Відні, 1848 — 1849.

Перший австрійський Сойм державний(Reichstag) зібрався був у Відні дня 10. липня 1848. року і радив там до 1. падолиста 1848. Наслідом революції у Відні, перенесено сей Сойм до Кромерижа (на Моравії), де він радив від 22. падолиста 1848.

36

до 7. марта 1849, коли постановою цісаря Франц Йосифа з 7. марта 1849, розвязано Сойм державний в Кромерижі і приказано, щоби його члени зараз розійшлися [18 Verhandlungen des osterreichischen Reichstages nach der stenographischen Aufnahme, Wien, Band І—V, Hof- und Staatsdruckerei, 1848 — 1849.] Першим президентом сего Сойму, з віку був Др. Йосиф Кудлєр, другим вибраним Др. Франц Шміт, третим Др. Антін Штробах, та четвертим Др. Франц Смолька. З Галичини і Буковини було 108 депутованих (7. хибувало) з сих уневажнено вибір Иосифа Савки, господаря з Оборошина під Городком. Всіх депутованих було 383, але 25 депутованих не явилося. При вступних нарадах Сойму державного зажадали наші посли селяне, щоби їм в руській мові пояснювано справи, над котрими ведуть ся наради, бо вони не знають мови німецької. Се їх домаганнє представив Евст. Прокопчиць, наш депутований зі Станиславова. Проти сего виступив німецький депутований Ганс Кудліх та сказав, що від кождого посла вимагавсь, щоби умів читати і писати, та знав по німецька. Депутат Савка виправдував, чому наші селяни не знають німецької мови. Він сказав, що наші селяни до 15. мая 1848, робили панщину, та їм пани не дали школи ані ніякої науки. Дебата тим покінчилася, що товмачів не допущено, а постановлено, що депутовані будуть своїм товаришам пояснювати предмет і стан нарад.  Деп. Ганс Кудліх поставив дня 26. липня 1848,. внесок на знесеннє підданства зі всіми правами і обовязками, — не пересуджуючи, чи за відшкодованим чи без відшкодований. Коли при узасаднюванню свого внеску деп. Кудліх сказав, що свободи може боронити тільки чоловік вільний, а ніколи невольник(!), то саля нарад загреміла від оплесків на знак, що всі годять ся з його предложеннєм. Наш деп. Капущак вніс застереженню, що через знесеннє

37

панщини і всіх тягарів наші господарі і громади не можуть утратити права побору дерева з лісів домінікальних, бо се їм правно належить ся. А відносно відшкодовання панів за знесеннє панщини, то він вказав на тяжку працю, нелюдське понижуванню і терпіння панщинників, що вже сим всім окупили собі свободу, а панам полишають буки та нагайки на відшкодованнє. Польскі посли: Дилєвскі, Махальскі і Смолька підносили, що в Галичині вже з 15. мая 1848 знесено панщину, та що помірковане відшкодованнє повиннаби держава виплатити. У всіх нарадах першого Сойму державного, з поміж наших депутатів найбільше визначив ся вимовою, знаннєм справ і інтелігенцією о. Григорій Шашкевич. Він поставив був дня 17. жовтня 1848. по приняттю внесків Кудліха і товаришів дальший внесок, щоби в Галичині для вирішення справ: ґрунтів, лісів і пасовищ, та взагалі аграрних спорів між громадами і дворами установити розємні комісії під проводом урядника політичного (адміністраційного), до котрих мало входити дванайцять присяглих, предложених по половині позовником і пізваним. Сей внесок приняв Сойм державний і переказав окремій комісії до виготовлення відносного закону. Колиб перший Сойм державний не був розвязаний та сей закон цісарем був санкціонований, то у нас в краю були би справи так званих сервітутів (ґрунтових служебностей) зовсім инакше вирішені. Вони були би полагоджені на користь громад, зглядно громадян-хліборобів, так що господарські одиниці булиб незалежні від двора і малиб спромогу удержатись при життю.... А тим часом „Головна Руська Рада" не занедбувала національної справи. Вона внесла була петицію до Сойму державного у Відні, заосмотрену в 15.000 підписів, з домаганнєм поділу Галичини на дві провінції, заявляючи, що ми є частиною „15-міліонового руського (українського) народу", заселюючого полудневу Росію, полуднево-східну Польщу, Галичину і північну Угорщину....

38

Опісля прийшла в Соймі державнім до вияснення важна справа галицька, з приводу польської інтерпеляції. На предложеннє галицького Губернатора Вацлава Залєского видало було міністерство просвіти: розпорядок з 29. вересня 1848. ч. 6117, того змісту, що в дожиданню висшого „усовершення" руського язика та заки прийде до поділу Галичини на руську і польску часть маєсь завести без проволоки язик польський в Гімназіях і в академії львівській. Наслідом представлення і зажалення „Головної Ради руської" видало міністерство новий розпорядок, що у Східній Галичині: у всіх гімназіях, доки не буде учителів свідомих руського язика, має бути німецький язик викладовий; що у всіх гімназіях заводить ся руський язик як обовязковий, а польський як вільний предмет науки, та що у львівськім університеті задержуєть ся німецький язик викладовий так довго, доки не буде учителів до руських викладів і доки не будуть студенти спосібні до слухання викладів руських. З сеї причини в дні 1. лютого 1849, вніс був польський депутат зі Львова Марян Дилєвскі: інтерпеляцію до всего міністерства з приводу язикового розпорядку, оголошеного у віденській Газеті урядовій з 21. січня 1849, відносно Східної Галичини. На сю інтерпеляцію відповів міністер справ внутрішних граф Франц Стадіон дня 3. марта 1849, в Соймі державнім: „У східній, переважаючою більшістю Русинами замешкалій части Галичини, - казав міністер, — примінює міністерство ті самі засади, якими в округах польських з особлившого згляду на народність польську руководилось, — також до народности руської, з сею ріжницею, що запровадженнє руського язика при меншім „проспіху" їх літератури тільки поволи підниматись може. До часу, коли руська народність достаточно вже розвинеть ся, має остатись так, як було, але має вже тепер руський язик як предмет науки обовязково бути запроваджений у всіх установах научних. З того становища виходячи, відпо-

39

відає міністерство на запити п. депутованого зі Львова. Звідки міністерство знає, що руський нарід в Галичині більше польському як німецькому язикови є противний? Звідсі, звідки міністерство про почування і бажання кождої иншої народности довідує ся, т. є з писемних подань, через депутації і петиції. Руська народність сею дорогою свої домагання від тої хвилі обявляти не перестала, від коли розпорядком з 29. вересня 1848. в правах і жаданнях своїх дуже почулась обидженою, і в сім напрямі до міністерства зі всіх сторін дуже много зажалень і просьб вносила. Вияснення причини, чому Русини більше проти тимчасовости польського, як німецького язика опирають ся, в сім треба глядіти, що Поляки навіть самостійність руської народности заперечують, а права до самодільного розвивання її відмовляють — а Німці віддають руській народности повну справедливість. Як дійсно воно правдиве і як дуже сим розпорядком міністерство відповіло східній части Галичини, доказує промова, котру ректор „Magnificus" др. Тангель на чолі львівського університетського збору виголосив до нового шефа краю Ґолуховського, в якій каже: „Університет львівський зовсім став ся инший, т. є руський і тільки в сім розумінню русько-німецький, що аж до цілковитого научного розвою руського язика, німецький язик тимчасом як язик викладовий задержить ся. „Цілий край по сім боці Сяну підносить ся в радости з вдяки за мудрі розпорядки Високого Міністерства, бо видить здійсненне своїх справедливих бажань". Чи правительство задержує в силі давнійше надані права для народів, замешкалих у східній части? — Якраз сим способом міністерство зберігає права народів замешкалих у східній части, що переважну більшість руської народности, котра отсю східну часть замешкує, увільнило від такого розпорядку, який права тої більшости прямо нарушує. Та що при сім

40

міністерство зовсім не думає нарушувати справедливих бажань в меншости там находячих ся жителів польської і німецької народности, висказало виразно в згаданім розпорядку. На дальший запит, чи міністерство при сім думає остати, щоби в гімназіях і у всіх шкільних установах львівських та инших у Східній Галичині, де вся шкільна молодь по польськи говорить, наука викладач далась німецьким язиком з цілковитим виключеннєм польського, — треба у відповідь спростувати: 1) мовби вся молодь, яка учиться у східних частях Галичини говорить по польськи, се неправда та опрокидуєсь сим, що відносно Львова — тим ділом, що в перших місяцях коли домініканську гімназію на польську стопу поставлено, до 50 учеників опустило Гімназію і до академічної гімназії перейшло, бо польських викладів не могли зрозуміти, та що навіть поміж останними 347. учениками: 124. по части до руської, по части до німецької народности належать; 2) що міністерство не хоче у Східній Галичині польський язик в науці зовсім виключати, доказує сам розпорядок згаданий п. інтерпелянтом. Міністерство розуміє під рівноуправненнєм народностей те, щоби одній народности те, що її належить ся, в тій самій мірі уділялось як другій, — так у відношенню до Галичини, щоб руській народности в тих округах, що нею замешкують ся, те саме і в рівній мірі дати, що польській народности в части її належній даєть ся. А меншість одної з другою спільно мешкаючої народности не має права жадати, щоби більшість її бажанням в лад ішла, і тому мусілось розпорядок міністерський з 29. вересня 1848. назад взяти, бо ним більшости руської народности язик меншости польської в науці і урядах накидало ся. Але меншість одної з другою спільно мешкаючої народности має право жадати, щоби її наука в питомім язиці без укорочення прав більшости, була приступна, і тому силою міністеріяльного розпорядку, покликаного п. інтерпелянтом, польський язик в установах шкільних Схід-

41

ної Галичини як вільний предмет назначено, а на університеті виклади приватних доцентів, як в польськім так в руськім язиці призволено. Та взагалі, наміреннєм правительства є старати ся, щоби не тільки в західній, але й у східній части краю, як в мові ділань урядів, так і в школах, не не тільки більшість, але й меншість була заступлена, як находить ся в значнім числі, та в сій справі відносно шкіл маєсь запровадити Раду шкільну..." Цісар Фердинанд був першим конституційний цісарем Австрії, і він санкціонував предложені йому міністерством постанови Сойму державного про знесеннє підданства і патрімоніяльних відносин, та увільненнє землі (ґрунтів) від тягарів, як перший закон конституційний з 9. вересня 1848. р.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"