"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

10. З'їзд руських учених у Львові, в жовтні 1848. р.

Николай Устіянович, парох Славська, піддав „Головній Руській Раді" думку про потребу скликання з'їзду „письменників і прихильників народної просвіти". Думка отся прииялась і приступлено до скликання зїзду руських учених.

Відозву з запрошеннєм учених руських на зїзд до Львова, на день 19. жовтня 1848, оголосили 1. вересня 1848: Николай Устіянович, Іван Товарницький, Мих. Малиновський, Теодор Леонтович, Іван Заржицький, Іван Слимаковський, Іван Жуковський, Лев Сосновський і Іван Борисикевич.

Завданнєм сего з'їзду руських учених було:

1) Установити для язика нашого однакі форми, та для письма нашого приймити найвідповіднійший правопис (писовню), висвітлити ріжницю мови нашої від язика старославянського, також від російського і від польського.

2) Дати ученим нашим нагоду, щоби до себе зблизили ся і получили ся до спільних праць літературних.

3) Утворити інститут народний на спосіб „Мати Чеської" як охорону нашої літератури.

42

В сій відозві було сказано: „Без всякої ріжницi нашого політичного пересвідчення о щастю народнім, без ріжниці iсповідання, получім ся всі Русини в тім сильнім переконанню, що правдиве щастє народови нашому тілько на підставі просвіщення зацвисти може." Тут годі не згадати про знаменні перепони з'їзду руських учених у Львові в р. 1848, що зображує нам очевидець Стефан Качала ось якими словами (Polityka Polaków, стор. 292): „В дні отворення сього з'їзду ґраф Ґолуховські, тоді віцепрезидент намісництва, листовно остерігав о. Куземського, провідника Ради руської, щоби з'їзду не отвирано, бо його розжене Гвардія народова. В обуренню питали Русини: Чи гвардія народова провадить уряд в краю? Та коли з провінції багато зїхалось було до Львова,

43

треба було щось зробити і тому вислано депутацію до коменданта Генерала Гаммерштайна з запитом, чи побоювання порушені віцепрезидентом є того роду, що збори не можуть видбутися? Головний комендант дав успокоюючу відповідь і збір відбув ся. В часі нарад повідомлено їх провідника, що кінна гвардія народова випроваджує свої коні, але нема страху, бо Генеральна команда запорядила відповідні протиспособи. Отсе було перше свобідне зібраннє руських учених в їх питомій батьківщині... Наради з'їзду руських учених, при участи около сто осіб, відбували ся від 19. до 26. жовтня 1848. р. в музейній салі духовної семинарії у Львові. Нарадам проводив о. Михайло Куземський. О. Іван Жуковський відчитав програму з'їзду і пояснив її; о. Лев Трещаковський, парох з Рудна під Львовом, виголосив промову про потребу подбати про наші справи господарські (економічні), та о. Николай Устіянович визначився своїм красномовством, висказуючи яка праця жде нас, заки дійдемо до свого відродження. Одначе, — сказав він, — ні ворожий польський табор ні жмінка його руських прихильників не може відстрашити нас від сьої праці. Осередком життя народу стане рідна мова, що у вікових боротьбах трохи не останним лишилася для нас майном. Тільки на власних підвалинах підноситься честь народу... Як організатор літературної роботи виступив товариш Маркіяна Шашкевича: Яків Головацький. На сім з'їзді відчитав він: „Розправу о язиці южно-рускім і єго нарічіях", в котрій виказував: „мильність виображень, начеб то мало-руский язик був нарічієм польського або знов велико-руского язика..." „Зїзд учених" поділив ся на секції та у важнійших справах відбувалися наради злучених секцій. З нарад і ухвал сего зїзду годиться згадати: піднесеннє потреби засновання господарського товариства; видання історії Руси; заведення окружних читалень; заложен-

44

ня історичного товариства і орґанізації шкільництва, — а найбільше часу зійшло на спорах за мову, народну чи церковно-славянську, і за правопис, між фонетиками і етимольоґами (йороборцями і йорофілами...) Зїзд руських учених у Львові дав також почин до завязання наукового товариства „Руська Матиця" у Львові. Перший зїзд руських учених був явною маніфестацією галицьких Українців, що вони бажають на національній основі розвивати свою народність, мову і літературу... В отсім знамені історичнім шукаймо того західного коріння нації української, котре відживало і пускало на провесні свої живі парости.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"