"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

14. Справа поділу Галичини в конституційній комісії в Кромерижі, 1849.

Справа державного устрою, зокрема рівноправности націй, прийшла під наради конституційної комісії Сойму державного в Кромерижі, в дні 22. січня 1849.[22 Anton Springer, Protokolle des Verfassungs-Ausschusses im osterr. Reichstage (1848 — 1849), Leipzig, 1885.]

49

Іменем Русинів (Українців) заступав там справу поділу Галичини: єпископ о. Григорій Яхимович. З польської сторони промовив зараз п. Зємялковскі і заявив, що він належить до польської народности, але коли винайдено також руську народність, то він мусить сказати, що він також є Русином, а саме найчистійшої повної крови! А хто домагаєть ся поділу Галичини? „Головна Руська Рада", що вислала тут петицію з 1.000 підписів. Але запитаймо нарід, і як він заявить ся за поділом Галичини, то бесідник (Зємялковскі) не буде мати нічого проти сего. В дальшій нараді комісії в дні 23. січня 1849. поставив п. Паляцкі внесок на дві области: Польська або Мазурська Галичина, і Руська Галичина і Буковина. Відтак промовив п. еп. Гр. Яхимович за поділом Галичини, виказуючи неустаючі боротьби обох народів в добі історичній; далі релігійні переслідування і сучасний антагонізм, та вказуючи на географічне положеннє і національні ріжниці як на обєктивні причини домагання поділу Галичини. По нім промовив німецький адвокат з Праги: п. др. Пінкас до п. Земялковского: п. Зємялковскі представив ся тут як повної крови Русин, та зараз сказав, що національна ріжниця є винаходом Стадіона, заходить отже питаннє, чи також він (Зємялковскі) є винаходом Стадіона?.. По сім предложив п. Паляцкі, щоби утворити краєву групу польську (Галичина з Буковиною). При сім висказав він здивованнє, що Зємялковскі підніс, мов би нарід руський винайдено в минулому році. Русини є прецінь окремим народом та понад десять міліонів сего народу живе в Росії, де їх називають Малоруськими; вони мають добрі основи до розвою. Іще промовив п. Зємялковскі, бо п. Смолька слабше говорив по німецьки і тому мало промовляв. Зємялковскі висадився на закінченнє таким нікчемним аргументом, що Росіяне прозивають Русинів псами, що Пушкин не розуміє Нестора і т. и.

50

До сего додав він звичайну лєґенду, що Поляки ї Русини мають спільну мову і історію, та висказав тяжкий жаль, що якби Галичину ділено, то треба би також поділити галицьке Товариство кредитове земське, — отсе одиноке добродійство від Австрії?!. На засіданню конституційної комісії з 24. січня 1849, промовив іше п. Ріґер в нашій справі. Він сказав, що узнає Русинів самостійною нацією; що знає Галичан і їх літературу, та говорить несторонничо; що инша мова є у Поляків, а инша у Русинів... Тут зачав його п. Зємялковскі перебивати криком: Не говоріть про се чого не розумієте! На се застеріг ся п. РіГер, що він знає обі мови і може говорити, — впрочім є три міліони Русинів в Галичині та тринайцять міліонів в Росії, а такого народу не годен заперечити. Та як Русини тут не заратують ся, то найдуть поміч з иншого місця... Але остаточно чеські посли Паляцкі і Рігер усунулися від голосування, та з комісії вийшло наслідом сего предложеннє: утворення краєвої области з Галичини і Буковини. За поділом Галичини голосували: пп. Пінкас, Ратз і Яхимович. Ось яку пробу взаємин славянських перейшло славянофільство в Австрії, де воно мало нагоду до наладнання поспільних відносин між славянськими народами австро-угорської монархії. Такі проби і прикрі досвіди відбувались відтак далі та все послідовно без ідейної мети. На зїздах і конгресах виголошують ся гарні промови, — але діла ідуть своїми шляхами. Федерація народів славянських в Австрії не могла здійснитись, та навіть до коаліції парляментарної не могло дійти — між Славянами Австрії, бо кождий з них дивив ся за своїм інтересом у найблизшому часі, але щирости між ними не було ані зрозуміння ідеї і будучности славянства. Про справдішнє братерство Славян не думалось серіозно, як сього бажав Шевченко: щоб усі Славяни стали Добрими братами. Отеє викажуть нам дальші події визвольних змагань нашого народу.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"