"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

3. Перші наради Галицького Сойму.

Перше засіданнє Сойму краєвого Галицького у Львові відбуло ся 15. квітня 1861, р. Наради відкрив іменем австрійського уряду, віцепрезидент намісництва Кароль Мош, якого називається у звіті „naczelnik rządu krajowego", та подав до відома, що цісар заіменував князя Льва Сапігу краєвим маршалком а єпископа Спірідіона Литвиновича його заступником.

Відтак віцепрезидент Мош зложив цісарський дипльом з 20. жовтня 1860. р. в трьох язиках для архіву

78

краєвого, та прирік виготовити пізнійше цісарські патенти з 26. лютого 1861, р. для архіву краєвого. З наших послів промовив перший о. Гинилевич при виборі квесторів соймових: „Понеже ту суть дві народности, отже упрашаю, щоби вибрати таких котрії знають руський і польський язик". Другий пролмовив посол о. Витвицький: „...Rusin jest dobrym człowiekiem, kocha ojczyzną swoją prawdziwie, — co się stało pod względem nieporozumień, przysądzić należy tym, którzy niesnaski rozsiewają, albo dla braku oświaty... Wnoszę pojednanie i przepełnia mnie nadzieja, że będziemy się serdecznie witać"... Епископ Литвинович сказав, що нема милости без справедливости: nou datur charitas absque justitia! В часі вступних нарад Сойму виголосив посол ґраф Адам Потоцкі знаменну промову як сповідь польської шляхти, — в котрій сказав: „Wzywam was panowie właściciele majętności większych, ażebyście dali uroczyste oświadczenie i zapewnienie, że od czasu zniesienia prawa żądania pańszczyzny, postanowienia wasze nie zostały zmienione, — że jakiekolwiek zmiany nastą-pićby mogły w przyszłości, my pozostaniemy wierni naszym uczuciom i przekonaniom, że stosunek równości i zabezpieczonej własności włościanom niezmieniony i w niczem nienaruszony pozostać musi i pozostanie. Powstańcie panowie wszyscy na znak, że potwierdzacie te słowa moje. — a uroczystem ich przyjęciem nadajcie temu oświadczeniu znaczenie uchwały sejmowej". (Всі встали). По сім сказав посол о. Антін Могильницький (звісний наш поет) коротку промову до Поляків, яку закінчив сдовами: „Покажіть, щосьте братя, щосьте щирі други; покажіть що в р. 1848. милость, єдность і вольность не були слова, но чини, а тогда всіх обивателей облобизаєм, чи Лях чи Русин!" Сю промову приняв Сойм голосними оплесками. А підчас дебати про адресу до цісаря сказав був посол о. Антін Петрушевич: „Przeciw adresowi nie mam nic, słyszą jednak, że tu się mówitylko o jednym narodzie, — ja zaś i ci, których reprezentuję,

79

widzimy naród polski i naród ruski... (Gwar i przerywania — зазначено в протоколі). Та при нагоді наради про вибір комісії до провірення виборів (верифікаційної) сказав посол Іван Борисикевич: „Я вірую вашим желаніям на засадах 19-го віку, але наш нарід вірить тілько фактам; — для того вношу, аби люд собі а пани собі вибирали осібно". (Голоси з лівиці: Nie! niema panów! Wszyscy równi!). А від нашого селянства (хліборобів) доповів посол селянин Ілько 3агоройко з Буська своє слово: „Ріжність є межи нами, а панове самі суть причиною, як би панове не мали в селянйнах завірення. Тепер панове кажуть, що рада за все; але панове ще не дали всього. Тепер потверджають, що панщину даровали і на віки вже не відберуть, за що ми дякуємо, — але то щє нє всьо, бо дє пасовиска? де ліси? (Маршалок взиває до порядку). Що ґмінам то ґмінам, а що панам то панам, а тогди разом будемо". [37 Sprawozdanie stenograficzne z posiedzeń Sejmu Krajowego Galicyjskiego we Lwowie, Lwow 1861.] Відтак в дні 24. квітня 1861. р., відбулась в Соймі краєвім доволі горяча дебата в справі полагодження ґрунтових служебкостей (серві-

80

тутів). В сій дебаті промовляли з наших послів о. Антін Могильницький, о. Юліян Лаврівський,, о. Теофіль Павликів, Никола Ковбасюк [38 Назвищем сього сеймового посла-селянина прозивали польські вуличники Русинів згірдливо „Ковбасюками". Остап Левицький, пізнійше професор школи реальної в Станиславові, написав в р. 1863, польську поему „Uciekiniery" тa підписав ся псевдонімом Остап Ковбасюк.], Іван Борисикевич, Ілько Загоройко, Мих. Старух, о. Николай Устіянович, Федір Андрейчук, Іван Лапичак, Олекса Королюк, Юсько Кравців, Гриць Процак і Стефан Волинський, та всі вони стояли на однім становищі, що двори кривдять селян: відбираючи їм землю і не допускаючи їх до лісів і пасовиск. А щоби покласти кінець тим спорам між громадами і панами поставив п. Фльоріян Зємялковскі внесок, яким візвано Виділ Краєвий до предложення проекту закону, силою котрого всі ґрунтові спори між селянами а власниками більших посілостей мають вирішувати ся розємними судами з виключеннєм судових процесів і всяких властей. Сей внесок приняв Сойм Краєвий більшістю голосів, але відносний закон ніколи не появив ся... Наведені тут зразки промов і дебат зображують нам те, які були наші первісні творчі чинники у змаганнях нації. Такі, на які спромоглася нація в тодішних обставинах. Але тут в самій річи виступили два світогляди; дві провідні думки соціяльно-політичні. З одного боку польська шляхта, що тратить під ногами свій головний привілей: панщину та думає про инші способи, новійші, щоб вдержатися при пануванню над нашим народом, — а з другого боку стають обі верстви нашого руського народу: одна верхна на свободі вишколена, значить інтелігентна, і вона боїть ся нарушення свободи та рівноправности руського народу з боку польської шляхти, і друга спідна, ща ледви вийшла з неволі на свободу, та вона трівожить ся, чи не прийдуть знова часи економічного поневолення народу хліборобського. І треба признати,

81

що сі обі наші верстви суспільні зачали відчувати те, що готовить ся і тому зійшлись вони разом в одну нерозлучну цілість демократичного національного організму, щоб посполу бороти ся за своє визволеннє. Правда, — польська шляхта зачала упадати, але вона полишила по собі таких демократичних наступників, що перейшли шляхту... Перша сесія Сойму краєвого галицького не довго тривала і перейшла майже незамітно. Так само друга сесія, що була зібралась в дні 12. січня 1863. року. Тоді був намісником Галичини граф Менсдорф, та він іще попирав справу розділу Східної Галичини від Західної, — але й сим разом центральне правительство австрійське не перевело сього розділення. Отсю сесію сеймову отворив був намісник граф Менсдорф німецькою промовою, а його заступник відчитав привіт галицькому соймови в польській і руській мові. В сьому році понесли Поляки національну катастрофу, програннєм третого повстання і тому була між Русинами (Українцями) думка, що Поляки полагодять ся з ними. А наші соймові посли внесли в дні 13. жовтня 1864. р., просьбу до державного міністерства про адміністраційний і політичний поділ Галичини. Так отже, політична думка про поділ Галичини знова виринає як одинокий ратунок.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"