"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

4. Руська делегація в Раді державній у Відні, 1861. р.

Наша делегація, що вийшла з виборів Сойму галицького, визначилась двома членами, котрі в дебаті про розмеженнє компетенції (обсягу ділання) між Радою державною а Соймами краєвими, висказали виразно свою думку політичну.

В сій дебаті, за міністерства Шмерлінґа, звісного австрійського централіста, промовляв в палаті

82

послів Ради державної у Відні, в дні 25. червня 1861. р. епископ о. Др. Спірідіон Литвинович про потребу розмеження компетенції між Радою державною а Соймами краєвими в справі шкільництва і научування (Unterrichtswesen) взагалі. Він підніс був думку, щоби видати рамовий — державний закон шкільний і докладно означити обєм ділання краєвих соймів, бо передвиджував, що краєва автономія може розвинутись в гегемонію одного народу над другим. Сю промову закінчив єпископ о. Литвинович словами: „Jedem das Seine, und Keinem ein Unrecht!" („Кождому своє право, а нікому кривда"). Натомісць, польські делегати (посли) з Галичини заступали думку, щоби як найбільше прав перенести на краєві сойми, бо тільки отсі установи є спосібні доцільно вирішувати всякі справи, що торкають ся населення відносного краю, — а не парлямент державний. Таку думку заступав також п. Шемельовський, з нашого походження (українського), але прихильник унії з Поляками. Він сказав був в сій дебаті: „Ich bin ein Russine von Geburt und Ritus"... „Wir Russinen und Polen werden als Bruder zu Hause abmachen"... Отсе був тип тогочасних Русинів, що не визнавав самостійности нашої нації, признаючи одну націю польську. Опісля промовляв Антін Могильницький в палаті послів у Відні, в дні 27. червня 1861. р. (Stenographische Protokolle des Hauses der Abgeordneten des Reichsrates, fur die erste Session 1861 — 1862. Wien, 1862.). Отся знаменита його промова була відповідю проти атаків польських послів, що заперечували самостійність руської (української) нації. Посол Могильницький назвав себе тоді „Русином" („Russine") та сказав, що в Галичині живе три міліони Русинів („Russinen"), котрих куріяльний стиль називає Рутенцями („Ruthenen"). Він виказував, що руська мова („russinische Sprache") уже перед 800 роками була вироблена в письменстві, історії і правознавстві, — та опрокидував, начеб нашу мову винайдено в р. 1848.

83

Відтак в історичній части виказував він, що польські королі респектували наш нарід як окрему націю, та що Польща від тоді зачала занепадати, коли у неї запанувала політика винародовлювання нашої нації. Вкінці заявив він, що наші посли не є централістами, та що їх девізою є, щоби у свобідній Австрії наш нарід як самостійний мав рівне право побіч инших славянських народів. Отсе були тодішні бажання Русинів, та мож сказати перша наша політична програма супроти Австрії і славянських народів. Виводи і внески єпископа Литвиновича попирав Могильницький, та закінчив свою промову цитатом: „Deprimunt nos Barbari ad marе, - repellit mare ad Barbaros; inter hoc oriuntur duo genera funorum: aut jugulamur, aut mergimur". („Тиснуть нас Варвари до моря, —- відбиває нас море до Варварів; — між отсим повстають два роди небіщиків: або нас дусять або потопаємо"). Ось які були наші тодішні „цєнтралісти", як противники краєвої автономії Галичини під польською владою. Та наших послів (політиків) того часу прозивали „централістами" не тільки Поляки, за те, що руські посли шукали у Німців помочі, — але й молоді українофіли Галицькі того часу, що не брали іще участи в політичному життю, а у своїх теоретичних розважуваннях покладали деякі надії на порозуміння з Поляками і на автономно-краєві користи для нашого народу.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"