"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

5. Руський народний театр, 1864. р.

Українофільські діячі з початку років шістьдесятих зрозуміли, що сильною підоймою життя нашого народу є свій театр як пристановище драматичної штуки, пісні і музики. Та почин до здійснення сеї думки дав у нас Юліян Лаврівський.[39 Пр. пор. „Молода Русь" в роках 1860 — 66, в „Ділі" з р. 1892, ч. 26 і д.]

84

Він підніс був думку (1861. р.), що для орґанізації нашого громадянства з конечне: заложити у Львові руський клюб „Руську Бесіду" і народний театр. Юліян Лаврівський зібрав перші жертви на заснуванню театру; виєднав в р. 1864. призвіл правительства на виставу 40 представлень театральних, в році і зложив комітет, прибираючи до себе: Климковича, учителя Полянського і купця Товарницького. Комітет оголосив конїурс на театральні твори в „простонароднім" язиці та стягнув з російської України театральну трупу Омеляна Бачинського. Перша вистава руського народного театру відбулася 29. марта 1864, в салі „Народного Дому" у Львові. Тут явився намісник граф Менсдорф, та за ним світські і військові достойники, що заняли почесні місця. Коли занавіса піднеслась станув перед очима видців гурт святочно прибраних хлопців і дівчат, та зпоміж них виступив студент університету Льонгин Бучацький і виголосив святочний прольоґ, написаний о. професором д-ром Омеляном Огоновським. Опісля відіграла орхестра симфонію Вербицького, та по ній почала ся вистава „Марусі". Саля греміла від оплесків і радости не було кінця... Побіч артистів із звання горнулась до нашого театру академічна молодь, щоби жертвувати свої сили для розвою рідної штуки драматичної. В краю було одушевленнє велике, бо тодішні Русини зрозуміли, що живе народне слово, голошене прилюдно зі сцени, причинить ся значно до оживлення духа народного, побудження до праці для народу і скоршого розвою наших народних сил. З початку був наш театр під управою „молодої Руси" (українофілів) та всякі оповістки видавалися „кулишівкою" (фонетичним правописом). Опісля вступив до управляючого комітету на місце Климковича учитель Клим Мерунович і тоді стара партія взяла була театр в свої руки та уживала етимольоґічного правопису (знамя партійне в тім часі!). Але в недовгім часі українофіли знова взяли у свої руки „Руську Бесіду" у Львові і театр.

87

Тоді артист театральної трупи Бачинського — Моленцький зложив вр. 1868. нову театральну трупу, що обняла театр під управою „Руської Бесіди" та видержала до р. 1873. В сім році зорганізувала Теофіля Романович театральну трупу і улаштовувала театральні вистави в Галичині і на Буковині до р. 1879. Отсе був вандрівний театр, дійсно український. В театральній дружині Теофілі Романович були два підприємчиві артисти: Іван Гриневецький і Іван Біберович, та їм опісля віддала театр "Руська Бесіда", котрий вони знаменито провадили в рр. 1881 —1889. До зображення настроїв в народі, — в р. 1866, може причинитись подія, яка відогралась в Соймі галицькім в дні 24. квітня 1866, при нагоді нарад над внеском п. Юліяна Лаврівського про ухваленнє краевої субвенції для руського народного театру під зарядом „Руської Бесіди" у Львові. Внесок сей попирав п. о. Лозинський, та між иншим зацитував з Мірабо: „Всьо можна простити, неконсеквенції ніколи", — бо єсли руський нарід бере участь в тягарах, то й до користей право має... Але п. Зибликевич зі страшним завзяттєм виступив проти признання підмоги на руський театр, бо, як казав, се буде жерело, до сіяння незгоди і ненависти, та закінчив свою промову словами: „Dla Rusi wszystko — jak się objawi Ruś prawdziwa, lecz dla partyi, która się dziś Rusią mieni, nic! To jest moje hasło..." Наслідом сього зголосив ся до слова селянин п. Демків та сказав у відповідь п. Забликевичеви: „Як польський театр єсть жерелом польської народности, так і руський єсть жерелом руської народности... а посла Зибликевича прошу, аби прийшов на нинішний вечір, хочбим сам мав білет заплатити, — а я єсьм певний, що посол Зибликевич, якби ходив на руський театр, Русином заразби ся став. Не дивувавбим ся, по правді сказавши тому, що декотрі панове суть Поляками родом з роду і суть противні Русинам, але дивую ся тим, котрі були Русинами, а тепер перейшли на Поляків, не тримаються нічого і проти Русинів ворогують, — то не єсть красно!"

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"