"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"

7. Четверта сесія першого періоду Сойму галицького, з кінцем 1866. р.

Отсю сесію Сойму галицького отворив граф Аґенор Ґолуховскі в дні 19. падолиста 1866. р. Він привитав сойм тільки польською промовою.

94

Та в тій соймовій сесії показало ся, що Поляки стративши надію на відбудову Польщі супроти забору російського — постановили в Галичині витворити гніздо своєї державної орґанізації і в сій ціли підняли заходи до поєднання з Австрією, а покинули думку порозуміння з Русинами (Українцями). В дебаті над адресою до цісаря, в дні 7. грудня 1866. р. домагав ся п. о. Антін Добрянський: зміни ціс. патенту з 26. лютого 1861. р., щоби в соймі краєвім справи національні окремішними куріями і виділами обох народностей були заступлені. Його попирав п. о. Павликів, а п. о. Стефан Качала заявив, що він не є централістом, але думає, що попираннєм Мадярів, Німців і Поляків — не удержить ся Австрія. Тому, хто хоче сильної Австрії, повинен хотіти дійсної рівноправности всіх народностей. Та польська більшість соймова стояла непохитно при автономії краєвій... Як перший етап до польонізації Галичини піднесли Поляки справу шкільну: краєвий закон про викладову мову в народних і середних школах та креованнє Ради шкільної краєвої у Львові з широким обемом ділання, так щоб народне і середнє шкільництво в краю перейшло в їх руки. Отсі предложення Поляків в галицькім соймі викликали голосні протести зі сторони руських послів. Зокрема, наші посли в Соймі краєвім галицькім перебули два вельми критичні дні: 27 і 31. грудня 1866. р. В дні 27. грудня 1866. прийшов на чергу нарад звіт едукаційної комісії про установленнє Ради шкільної краєвої. Наші посли виступили рішучо проти сього предложення. Перший промовив о. Гр. Гинилевич і поставив внесок, щоб перейти до порядку дневного над сим предложеннєм; о. Лозинський закинув, що Соймови не прислугує право компетенції рішати про Раду шкільну краєву, та о. Павликів попирав обох бесідників. А о. Іван Наумович підніс, що не добачує гарантії для руської народности; виступив проти закиду з польської сторони про некультурність нашого народу та сказав, що

95

в Західній Галичині є гірше з просвітою, як у нас, бо там двайцять літ тому лила ся кров братна; заявив, що по битві під Кеніґґретцом повинна Австрія загоїти ті рани, які заподіяла, — а саме вдоволеннєм всіх горожан держави, а не тільки одних, — та обстоював, що нам не мож заперечувати живучого язика, котрим наш нарід говорить і язика образованого, книжного, — але при сім підчеркнув „сходство" нашого руского язика з язиком російським. Та при кінці дебати зложив посол о. Теофіль Павликів заяву, що наші посли усувають ся: ухвалюйте без нас, — бо проти нас! Іще більше критичний був день 31. грудня 1866, коли в Соймі краєвім галицькім прийшло до наради предложеннє закону краєвого про викладовий язик в школах народних і середних. Звіт в сій справі предcтавив посол Евзебій Черкавський (з роду Українець!), а опозиційну промову виголосив посол о. Яків Шведзицький з ось якою заявою: „Прибулисьмо до того дому з сумліннєм чистим, повні упованія в справедливість взаємну, — що братні народи кривди жадної собі не зді-

96

лають; що працювати будемо спільними силами для добра краю. „Нині опускаємо той дім; справедливі наші ожидання не справдили ся. „Відходим з закрівавленим серцем. А хто тому виноват — історія осудить!" Натомісць за предложеннєм промовляв на втіху Поляків: посол Жигмонт Савчинський (також з роду Українець), та чванив ся, що він так добре родився з Русина, як ті панове з противної сторони, але він переконав ся, що язик руський є невироблений і до научування непригожий, і тому він заявляєть ся проти руського язика... Так працювали два єнічарі над погубленнєм рідного народу. Під кінець наради промовляв іще посол о. Стефан Качала, намагаючись в останнім моменті переконати Поляків, що просвіта тільки матірною мовою народу може прийматись і розвиватись та виказуючи шкідливість предложеного закону краєвого. Він закінчив свою промову словами: „Єсьм сином Руси; нарід руський живе, жити хоче і жити буде... Боронимо тільки права нашого, а домагати ся того права і боронити, то єсть святим обовязком кождого доброго Русина". Вкінці счинив ся в соймовій салі крик разом з замішаннєм і збіговищем польських послів, що насилою не пускали наших послів до виходу з салі нарад та кричали до маршалка, — щоб зараз піддав під голосованнє цілий закон en bloc в другім читанню і третім читанню без читання. Посол граф Адам Потоцкі крикнув: Na złą wiarą zła wiara! Тоді маршалок дав під голосуваннє шкільний закон en bloc і ствердив, що закон ухвалений... Так покінчилась велика траґедія в Соймі краєвім галицькім на загладу руського народу. Аж тоді зявив ся в соймовій салі граф Аґенор Ґолуховскі, що 23. вересня 1866. р. знова був заіменований намісником Галичини, та зголосив ся до

97

слова. Він виступив в ґалевім австрійськім мундурі і начеб нічо діймаючого не зайшло в Соймі промовив назакінченне соймового періоду. Свою промову виголосив тільки в польськім язиці та підчеркнув, що правительство вступило на дорогу автономічного розвою; признав, що перші підвалини до ліпшого устрою краю поклав Сойм свобідно (!) — нараджуючись в часі сеймової сесії, та заповів, що зараз замикаються наради соймові, бо наближується хвиля наладження відносин держави. Натомісць про голосні протести наших послів та покиненнє нарад і відсутність наших послів в соймовій салі не згадав він ні одним словом або натяком. Таку пращальну промову намісника Ґолуховского приймили присутні польські посли оплесками і окликами радости, чим закінчив ся перший період Сойму краєвого галицького.

"Кость Левицький. Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914"